Екзотика

Захотілося екзотики, а за разом відпочити від Києва й затяжної зими. Валізу з донькою пакуємо за вечір. В останній момент хапаємо в оператора гарячу ціну, отримуємо знижку й летимо в Африку. З березневого січня потрапляємо в єгипетський липень. Із прохолодного автобуса з кон­диціонером — у задушливий хол готелю в нубійському стилі.

Нам пропонують привітальний коктейль чорнолиці дівчата у яскравих вінках із гуцульськими стрічками. Може, така традиція? Вбираються ж мексиканці у вишиванки, подібні до українських.

— Мамо, прапор України! — киває донька на жовто-блакитні склянки. Приємно, але, напевно, знову збіг.

На пляжі, що розмістився в найгарнішій бухті Шарм-ель-Шейха, лежаки носять двоє єгиптян у футболках "Динамо". Із мікрофона лунає: "Пані та панове, не ходіть по коралах!" Про обід у гриль-ресторані на пляжі теж сповіщають по-нашому. Кажуть "смачного" і "приємного апетиту". За хороший відпочинок піднімають келихи росіяни, які летіли з Пітера з пересадкою у Стамбулі, родина з Харкова, яка в цей готель їздить, як на дачу, уже 14-й раз, і знайома з Києва, яка теж приїхала розважити доньку.

— Вся надежда на украинцев, — каже менеджер Махмуд. Його готель заповнений на третину, росіян сюди офіційно не пускає Роскомнагляд. Ще трохи — й персонал одягне вишиванки.

На підтвердження цього єгиптянин Рамзес з анімаційної команди з рукою на серці виконує ввечері гімн України. Коли трохи збивається, мало не плаче.

Під "Слава Україні!" вклякаємо на місці всі — й росіяни, які летіли з Пітера, і родина із Харкова, і я, що приїхала розважити доньку. Оце, я розумію, екзотика.

×