По п'ятницях ми вбиваємо одне одного. 12 безіменних незнайомців, які вперше зустрілися. В усіх порядкові номери, чорні маски й таємні ролі. Ведучий тасує карти. Відкриваємо масть потайки від сусіда. Серед нас двоє мафіозі на чолі з доном, комісар, який бореться з ними, решта — мирні жителі. От тільки хто є хто? Під підозрою кожен. Щотижня в одному з київських ресторанів ми граємо в "Мафію".

Це командна психологічна гра з детективним сюжетом. У світі популярніша за "Монополію", "Цивілізацію" й електронний футбол.

— Підозрюємо номер п'ять. Голосуємо.

Моє серце тікає у п'яти.

— Люди, я мирний житель і вчасно сплачую податки, — шепочу. — Ви робите помилку.

Але ніхто не слухає. Інших аргументів, окрім як "невинна", — немає. Якби була в мафії, вигадала б десяток причин, чому не я. За статистикою гри, мафія виграє найчастіше.

До останнього вірю, що сестра не проголосує проти мене. Але вона — №4 — піднімає маску догори. Загалом мене мочать шестеро людей. Це більшість.

Сестра шепоче: "Бай-бай, така гра…" й посилає повітряний поцілунок. Я тепер знаю, що вона серед мафіозі. Але не можу вплинути на жодне рішення. Ображено посьорбую каву й сподіваюся на реванш.

У мерцях є свої плюси. Ближче до півночі, десь на третій грі, починаєш відчувати гравців. №7 надміру жестикулює й не до ладу всміхається. Перший спокійний і удавано задумливий, а перед грою був веселий. Шостий намагається подати знак Третьому. 12-й іде у небуття з промовою:

— А я ж був комісаром! Ех...

Він сидить без настрою і замовляє друге пиво.

— Мене вже вбили, я біжу додому, — весело щебече у слухавку №8.

№2 аж підскакує на стільці — він знає, хто дон мафії. Але мерці мовчать.

Гра добігає кінця. Дев'ятий мочить усіх. Ведучий оголошує: "Мафія безсмертна!". "Трупи" аплодують переможцеві.

— Я в мафію щодня в житті граю, — каже Дев'ятий. І на підтвердження переклацує під скатертиною затвор пістолета.

×