"Бистро всі скинулися по рублю, щоб я не співав!" — робить ділову пропозицію пасажирам автобуса на автостанції у Луцьку циганчук Володька. На вигляд йому років 10.
Його мати спостерігає. Вона швидко погоріла, вигадуючи собі щоразу нову легенду: то називалася біженкою із Чечні, то потерпілою від паводку на Закарпатті. Її непослідовність викрили і до автобусів не підпускали.
На обробіток пасажирів Володьці виділяють 5 хвилин. Якщо його не впустити до салону, обов'язково учворить якусь капость: поцупить дзеркало, плюне на скло або загне триповерховий матюк.
Пише, що вона із сім'єю у Японії, пережила страшний землетрус і цунамі
Потім йому набридло ходити по автобусах. Він опускався на картонку перед входом до автостанції, слинив очі й розтирав бруд по обличчю.
"Бабушка умєрла, мама в ренімациї, папа пропіл дєньгі", — тримав табличку. За день назбирувалося приблизно 20 гривень. Може, кидали б і більше, але Володьку всі знали в обличчя.
Харчувався він на автостанції. Якщо хотів перекусити, не гидував вихопити недоїдений хот-дог у когось із рук. А якось образив мою знайому — застромив брудного пальця у її стаканчик із морозивом:
— Ну шо, тьотя, морожено даси? — зухвало всміхався.
Та знайома давно живе у США, ми рідко спілкуємося. Днями я раптом отримала від неї електронного листа. Пише, що вона із сім'єю у Японії, пережила страшний землетрус і цунамі. Речі й документи втратили, голодують. Благає переказати гроші, вказує рахунок.
За годину надходить інший лист. Знайома пише, що хакери зламали її скриньку. Вона жива-здорова, зараз удома в Каліфорнії. Радить нікому не надсилати грошей. Я перечитую першого листа. Помічаю, що лист написаний із жахливими помилками.
У пам'яті чомусь спливає наглюще смагляве обличчя із салону луцького автобуса. Мені здається, подібну аферу міг би легко учворити циганчук Володька. Якби знав мову і мав інтернет.
3 
1
Коментарі
9