Французький Журналіст Йоахім Барб'є, 46 років, приїхав до України писати, як Євро-2012 змінює країну.
Домовляємося зустрітися біля "Макдональдзу" на метро "Хрещатик". Чоловік СМСкою пише, що вдягнений у синій джинсовий піджак. Стверджує, що його буде легко впізнати, бо суттєво відрізняється зовнішньо від українців.
Довго розпитує про політичну ситуацію в країні, відмінності жителів заходу й сходу, намагається розібратися з мовною проблемою, обставинами, що склалися навколо влади Києва. Цікавиться, куди подівся мер Черновецький, які шанси виграти наступні вибори міського голови в Кличка й Попова. Питає, чим вигідне Євро-2012 персонально Януковичу, який сенс було українським олігархам фінансувати будівництво стадіонів, чи була корупція при підготовці до чемпіонату
Чим вразив Київ?
– Він значно більший за Париж. Хоча в Парижі живуть 12 мільйонів людей, а в Києві, здається, три чи чотири. Здивувало, що тут усі – білі. Щоправда, бачив чимало циган, які здебільшого торгують на вулицях, пропонують квіти. Читав, що у вас є також азербайджанці, грузини й молдавани, але поки що не помічав їх. На паризьких вулицях більше темношкірих, ніж білих.
Чи здається Україна європейською країною?
– Серед країн Східної Європи я був у Чехії та Угорщині. Не бачу речей, що сильно об'єднували б вас. Україна ніби й виглядає дещо європейською, але все-таки вона далека від ЄС. І ваші будівлі дуже відрізняються. Оцей скверик і вулиці неподалік подібні до німецьких чи навіть скандинавських (сидимо навпроти театру ім. Івана Франка. – "Країна"). Але коли їхав із "Борисполя", бачив великі квадратні багатоквартирні будинки й одразу ж зрозумів, що перебуваю у пострадянській країні. Це – комуністична архітектура. Також небагато людей розмовляють англійською. Якщо йдеш вулицею й питаєш когось про допомогу, всі кажуть: "А?" При цьому багато охочих спілкуватися, навіть не знаючи мови. Я зустрів леді в супермаркеті, їй десь 50 років, і вона спитала мене щось. Я відповів: "Вибачте, я не українець, я з Парижа". Однак вона почала мені щось розповідати, жестикулювати. Ми, зрештою, зрозуміли одне одного.
Кажуть, що у Франції люди також погано знають англійську.
– Ні, всі розмовляють. Це кліше.
Якою в Європі уявляють Україну?
– Ми поки що нічого путнього не знаємо про українську культуру. Ніколи не отримували хороших новин про Україну, про її внутрішній лад. Уся інформація лише про бійки в парламенті, про Тимошенко та кримінальну історію, що трапилася з молодою дівчиною, яку зґвалтували й підпалили. Чув, Західна Україна більш європеїзована, ніж Східна. І помаранчева революція була інспірована саме із Західної України. Також опозиційні партії в парламенті представляють інтереси цієї частини країни.
Якщо набирати слово "Україна" у пошуковій системі, одразу викидає "знайомства з українками", "українські наречені". Мабуть, у вас не вистачає чоловіків.
Більшість європейців мало знаються на тому, як тут усе влаштовано. Для мене особисто зрозуміліші країни Африки. Я був у Єгипті, Тунісі, Лівії, Алжирі, Марокко, Сенегалі, Нігері, Нігерії, Гані, Буркіна-Фасо, Того, Беніні, ПАР, Замбії, Анголі, на Мадагаскарі. Половина Африки розмовляють англійською. І я допетрав, як там ведуть справи, ставляться до іноземців, які традиції. як "працюють" посткомуністичні країни – досі не збагну.
Що Україні слід зробити, щоб стати зрозумілішою світу?
– Очевидно, вам треба говорити англійською. Іноді люди просто не хочуть розмовляти. Наприклад, питаю в незнайомця на вулиці: "Привіт, як справи?", а він щулиться, відвертається. Це дуже смішно виглядає.
З іншого боку, в жодному разі не слід змінюватися повністю. Туристам цікаві країни, що відрізняються від інших.
У нас кажуть, що українки – найвродливіші. Яка ваша думка?
– Найкрасивіші жінки, гадаю, в Ефіопії. Я був у багатьох країнах, але ніколи не відпадала щелепа від жіночої вроди. А в Ефіопії це сталося. У деяких із них дуже темна шкіра, деякі схожі на арабок, смагляві, деякі – білі. Але всі, як супермоделі – дуже високі, худенькі, з неперевершеними рисами обличчя.
Що сподобалося в спілкуванні з українцями?
– Я гуляв із компанією, де були також росіяни. Ми розмовляли англійською. Дуже сподобалися ті маленькі жарти, підколи, якими ви постійно перекидаєтеся. Про газ, про ведмедів із балалайками, про Путіна. Так само, як між англійцями і французами. Ми завжди знаходимо велику різницю із сусідами, а насправді дуже подібні. Але маленька відмінність стає причиною сварок. Я до Росії поки що не доїхав. Вона мене трохи страшить.
Коментарі
7