"У вас що, гулянка була? Скільки живу, такого бруду тут не бачила"

 

Книжку за 24 години написали й видали на фестивалі "Штурмові загони Ґутенберґа". До флешмобу приєдналися 30 студентів із Києва, Львова й Харкова. Організував захід літклуб "Маруся". Учасники не могли, за умовами, приходити з готовими текстами. Більшість познайомилися на події

12 травня, 16.04, аудиторія № 21 столичного Інституту журналістики

- Про секс, наприклад, можна написати, або, ну, байдуже - про кар'єру, - каже 20-річний Дмитро Стретович, координатор літклубу. Обговорюють тему майбутньої книжки. Четверо хлопців на останніх рядах жують бутерброди. Почувши слово "секс", решта 29 учасників жвавішають. Стретович пропонує розбитися на пари й написати спільні есеї: погляд чоловіка й жінки на одну тему. Більш як половина присутніх хочуть бути авторами. Решта - літредактори, верстальники, дизайнери.

- Цілком нормально, що секс - перше, що їм спало на думку, - вважає 58-річний науковець Яків Шмідський, автор посібників із програмування. Він писатиме передмову до книжки. - Головне, щоб не зупинилися лише на цій темі. Ці студенти мало чим відрізняються від мого покоління. Хіба мають технології, які все спрощують. А книжку за 24 години в Московському державному університеті робили ще у 1950-х. Тільки писали й клеїли вручну.

17.29

Обрали тему - наслідування в сучасному житті. Розмірковують, чи є вони поколінням copy-paste. Розходяться вечеряти. Домовилися зібратися о 20.00 у бібліотеці ім. Олени Теліги й писати. У приміщенні, яке виділив університет, немає справних розеток.

- Одна мене мало не вбила, коли чаю хотів зігріти, - каже Стретович.

22.41, Спеціалізована юнацька бібліотека ім. Олени Теліги

Між книжковими стелажами зо три десятки студентів розклали спальники, ковдри, чи посідали просто на книжки. Читають вірші й п'ють вино з картонних упаковок. Стоїть гамір, де-не-де пориваються співати: "А вона, а вона сидітиме сумна..." У бібліотеці розпочався інший захід - нічні поетичні читання. "...І комахи твої лижуть мед твій серед твоїх всміхів і сліз твого шепоту й крику...", - читає свій вірш Богдан-Олег Горобчук.

Молоді видавці притулилися в кутку біля розеток, натягли навушники.

- Обережно, рука!

22-річна львів'янка Юлія Олексієнко пробирається до подружок Тетяни й Олени. По дорозі переступає з десяток людей.

- Організатори дали на трьох одну ковдру, - каже Юлія. - Прохід між стелажами вузький, втрьох спати не вміщаємося. Оскільки ковдру не поділити, лягли разом, але Таня спатиме боком. Під голову покладемо книжки.

У нашій групі такий прикол. На всі зауваження щодо мови відповідаємо: я філолог, мені можна

13 травня, 01.15

- Хто розлив чай на мій ноутбук? - кричить Стретович.

- Я філолог, мені можна, - сміється Марія Придьма, одна із засновників клубу. - У нашій групі такий прикол. На всі зауваження щодо мови відповідаємо: я філолог, мені можна.

Літературний клуб "Маруся" Марія і Дмитро заснували торік. Нині він має прибічників у Дніпропетровську, Запоріжжі й Харкові.

- Голова обертом іде. Написали текст, в якому день людини порівнюємо зі світлофором. Важкий ранок - червоне світло. Коли по обіді людина знаходить сили обернути обставини на свою користь - їй вмикається жовтий. Ввечері, коли все склалося, має зелений на шляху.

02.21

Автори здають останні тексти. Обов'язки головного редактора книжки виконує 31-річна Світлана Хутка, викладач Києво-Могилянської академії. Обговорює з авторами ілюстрації Галини Павлишин. Вона малює вдома. Спочатку олівцем на папері, потім сканує й відправляє їх поштою до "редакції".

- Бий давай! - лунає з різних кутків. - Ура! Я пасьянс розклала!

- Та заткніться вже, - каже до себе Марія про галасливих любителів поезії. - Прийти отак просто побухати, вірші почитати й про літературу поговорити мені не цікаво. Хочеться щось робити. Якщо ми пили б, точно ніч на ногах не витримали б.

08.17

Дмитро Стретович запалює цигарку на порозі бібліотеки.

- Більше пачки скурив, хоча завжди мало палю. Жоден із нас ні хвилинки не спав, - каже. - Раніше дуже хотів бути письменником. Здавалося, що маю геніальне світобачення. Згодом зрозумів, що сприймаю світ, як і більшість людей. Письменник - це не так романтично, як уявляють. Треба працювати день і ніч, а не просто добре писати. Хочу займатися літературним та культурним менеджментом. Це нова ніша в нашій країні.

Тротуар біля бібліотеки засмічений недопалками. Двірничка змітає їх. З урни випадають порожні пляшки.

- У вас що, гулянка була? Скільки живу, такого бруду тут не бачила.

10.03

Зверстали половину книжки. Дмитро Стретович починає телефонувати в столичні видавництва. У друкарні університету ім. Драгоманова погоджуються видати один екземпляр безкоштовно.

15.30

- Ще тепла, - каже Світлана Хутка. Тримає книжку "Копі-паст. Reality". Гортає сторінки, нюхає. Видання за розмірами нагадує стару платівку: 25 на 25 см. Має 94 сторінки. Кожний текст доповнений ілюстраціями.

- Коли взяла її до рук, одразу зрозуміла, чому авторам недостатньо викласти свій твір в інтернеті, а обов'язково хочеться надрукувати. Зовсім інші відчуття. Прийшла на цей проект, бо хочу відкрити власне креативне видавництво. Щоб книжки були в єдиному екземплярі, нестандартно оформлені, тексти - оригінально подані. Тут знайшла людей, з якими готова це робити. Можливо, хтось сперечатиметься про якість наших текстів. Байдуже. Ми взяли й зробили.

×