У 1970–1980-ті чемпіонат Німецької Демократичної Республіки з хокею розігрували дві команди – "Динамо" із Берліна і "Динамо" із Вайсвассера. 20 років грали між собою по 12 разів за сезон.
В останні п'ять років футбольний чемпіонат України проходить за подібною формулою – за титул сперечаються київське "Динамо" і донецький, а насправді вже теж київський, "Шахтар".
Запитаєте, чому тільки п'ять років? Бо ж "Динамо" та "Шахтар" були незмінними переможцями всіх чемпіонатів України, окрім першого. Тому що раніше були хоча б надії на "третю силу", якою намагалися в різний час стати "Дніпро" й "Металіст". Тепер же це неможливо навіть теоретично. Переважна більшість перспективних українських футболістів – на контрактах у "Шахтарі" й "Динамо". Ті, хто не проходить у склад, ідуть в оренду без права грати проти "материнських" клубів.
Тому решта команд може лише "зіпсувати настрій" одному з фаворитів без надій на успіх. Коли таке трапляється, переможець, отримавши заохочення від конкурента переможеного лідера, зазвичай "відпочиває" в наступних матчах. А двоє лідерів змагаються між собою за титул чемпіона. Він тепер, окрім задоволення, приносить клубу великі гроші від УЄФА за потрапляння в груповий турнір Ліги чемпіонів.
Фактично у нас є не один, а два чемпіонати. В одному, як колись у східнонімецькому хокеї, за титул сперечаються "Шахтар" і "Динамо". В другому – решта команд розігрує місця, починаючи з третього. Матчі лідерів не поміж собою не мають ані видовищності, ні інтриги, ні користі для самих лідерів, проти яких у єврокубках ніхто так не грає. Справжній футбол у нас є лише у поєдинках між "Динамо" й "Шахтарем". І саме на ці поєдинки і ходить публіка.
То, може, не займатися дурницями, а скористатися досвідом НДР і зробити так, щоб лідери грали лише між собою? З точки зору УЄФА та інших футбольних інституцій, це погано. А з погляду здорового глузду – навпаки
4 
35413
Коментарі