"Тема релігії особливо небезпечна в Росії"

29 лютого в Мистецькому Арсеналі пройшла перша мистецька дискусія в рамках "Арсенале". Київська бієнале сучасного мистецтва з такою назвою триватиме з 24 травня до 31 липня. Куратор дискусійної платформи Катерина Дьоготь розповідає про політичне мистецтво, самоцензуру й небезпечні для художників теми

Тема дискусій на Київській бієнале - "Мистецтво після кінця світу". Ви вірите в кінець світу?

- Я ні в що не вірю. Кінець світу - це кінець світу банків, кредитів, іпотеки. Мистецтво жорстко вписане в це середовище. У кращому випадку воно є голосом критики, в гіршому - обіймає позицію декоратора. Недарма саме сучасне мистецтво є найяскравішим прикладом фінансових бульбашок. Коштує шалених грошей, і при цьому є "купкою сміття" чи "лайном собачим". Праця, затрачена на його виготовлення, ніяк не співмірна з вартістю. Але така ситуація триває, відколи Марсель Дюшан виставив у галереї пісуар. Пізніше економіка запозичила цю модель. Зараз, коли фінансова система руйнується на очах, мистецтво не може не змінюватися.

Чому серед учасників мистецьких дискусій багато філософів і політичних активістів?

- До ХІХ століття філософія вивчала переважно природу. Сьогодні більше пишуть саме про мистецтво. Із нього можна зрозуміти, як улаштований сучасний світ. Важко знайти навколо щось, чого не торкалася би рука художника. Часто вважають, мовляв, є "висока" класична культура, а сучасне мистецтво - для збоченців. Насправді все навпаки. Якраз сучасне мистецтво перебуває в центрі філософських дебатів. А класичне зайняло другорядну нішу музеїв і розваг.

Звідки такий інтерес художників до політики?

- Сьогодні багато політичних жестів легше втілити, якщо ототожнюєш себе з художником, а не з активістом. Приміром, як робить група "Война". Університети й галереї - це дві сфери, де радикальні ідеї сприймають як норму. Мистецтво дозволяє змінювати світ, тому стає близьким для багатьох політичних радикалів.

Кажуть, політичне мистецтво на Заході перемогло. Чи справді художники змушені робити соціальні проекти, щоб "пробитися"?

- Це хибна думка. Розважальним проектам належить значно більше простору на виставках. Наприклад, роботи Джефа Кунса (один із найдорожчих американських митців, створює гігантські сталеві скульптури у формі іграшок із надувних кульок. - "Країна") чи Мауріціо Каттелана (італійський художник, 2001-го відтворив напис HOLLYWOOD над найбільшим смітником Палермо. - "Країна"). Критичне мистецтво домоглося визнання, але воно не переважає.

Університети й галереї - це дві сфери, де радикальні ідеї сприймають як норму

Після закриття виставки "Українське тіло" у нас дедалі більше говорять про цензуру. В Росії виставки закривали й громили не раз. Яка ситуація зараз?

- Не маємо жодного позитивного досвіду боротьби з репресіями. Виняток - минулорічне вручення державної премії "Інновація". Тоді була членом журі. Ми присудили нагороду групі "Война" й художнику Артему Лоскутову, яким загрожували кримінальні справи. Це була спроба проявити творчу солідарність, і вона вдалася. Навіть міністерство культури не оскаржувало наше рішення.

Які теми зараз найнебезпечніші для художників?

- У Росії вони пов'язані з православною церквою. Нещодавно визнали екстремістською картину Олександра Савка "Нагірна проповідь", де він зобразив Ісуса з обличчям Міккі Мауса. Тема релігії небезпечна в усьому світі, але в Росії особливо. Хоча кілька днів тому арт-група Pussy Riot несподівано дала рок-концерт у храмі Христа Спасителя.

У нас майже не забороняють виставок на державному рівні. Але якщо захочете виставитися, наприклад, у Третьяковській галереї, і серед експонатів буде "порнографія", директор відмовить. Він побоїться погрому релігійних фанатиків. Основна цензура - це самоцензура.

Чого шукає глядач у сучасному мистецтві?

- Із сучасним мистецтвом стикаються не завжди з власної волі. Наприклад, зі стріт-артом на вулиці або репортажем про акцію "Войни" по телевізору. В галерею широка публіка взагалі не повинна ходити - не для них це зроблене. На фестивалях і арт-ярмарках глядач розважається. До появи бієнале в сучасного мистецтва не було масових форм, і досі воно не має своєї "поп-музики". Але навіть там "попсовому" мистецтву доводиться ділити майданчик із мистецтвом серйозним.

Київську бієнале вже охрестили "футбольною". Чого очікувати відвідувачам?

- На жаль, усі бієнале роблять для випадкової публіки. Зокрема, для туристів, що опинилися в місті. Київські організатори пішли найлегшим шляхом: не залучати глядача спеціально на цю подію, а скористатися напливом уболівальників. Думаю, це робили винятково з економії. Мистецтво залучене в світ грошей, і в дискусійній програмі ми говоримо саме про це.

×