Між президентом і парламентом складається модель "панство та натовп"
Всеволод РЕЧИЦЬКИЙ, 60 років, правознавець, доцент кафедри конституційного права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого:
Прийнятніша президентська форма правління. Якщо подивитися в історію чи на теперішнє – ми відзначалися будь-чим, але не вмінням досягати компромісів.
Український парламентаризм нагадує традиції шляхетських зібрань у Речі Посполитій, коли один шляхтич міг прокричати nie pozwol і заблокувати будь-яке рішення. Можна скільки завгодно розказувати про демократичність такого правління, але Річ Посполита тричі була поділена між менш демократичними Пруссією, Австро-Угорською та Російською імперіями. У нас теж постійні парламентські сварки: що зараз у Верховній Раді, що на початку ХХ століття – у Центральній Раді. 1917 року парламентарі дорадились до того, що віддали Україну більшовикам, які не радились, а діяли. Можна ще згадати міжусобиці та підступність між гетьманами. Колегіальні форми правління не приживаються через низьку політичну культуру в масах та еліті. В українців занадто великий рівень особистих претензій та амбіцій. Кожен заступник спікера вірить у те, що може бути президентом.
Було б логічно при президентській формі правління обирати керівника країни народом, а не парламентом. Сильна президентська влада має мати сильну легітимізацію – волю народу на виборах. У теперішній президентсько-парламентській моделі бракує перехідного модуля. Необхідний двопалатний парламент. Потрібна нижня палата, що матиме головну функцію – займатися податками і бюджетом. І верхня, що буде посередником між нижньою палатою та президентом. У нас президент занадто сильний. Між ним і парламентом складається модель "панство та натовп". Верхня палата допомогла б зняти цей негатив. Вона втілювала б здоровий консерватизм, а нижня – соціальні прагнення суспільства та популізм.
Люди не розуміють колективних форм правління
Кость БОНДАРЕНКО, 43 роки, політолог, історик, голова правління Інституту української політики:
Усі соціологічні дослідження говорять, що українці віддають перевагу президентській формі правління. Люди не розуміють колективних форм правління. Всім потрібне уособлення влади. Пересічному українцю за парламентської форми правління важко зрозуміти, хто ж крайній. Це відповідає історичним традиціям. Нинішня свідомість формувалася в умовах тоталітарних чи авторитарних режимів. І Російська, і Австро-Угорська імперії, як і Радянський Союз, мали персоніфіковану владу. Цісар, цар, Сталін чи Горбачов уособлювали пік владної ієрархії, а не партія чи парламент. Лідерські типи країн при загальній нетерпимості до влади сформували українську політичну свідомість. Це пояснює і любов людей до мажоритарних виборів. Вони обирають собі господаря. Не інститут влади, а конкретну людину – носія влади. Саме до цієї людини українець звертатиметься з претензіями чи проханнями. Тому президентська форма в різних її варіаціях більш органічна для теперішньої України.
Рано чи пізно буде дві українські держави
Дмитро ГРОЙСМАН, 40 років, правозахисник, координатор "Вінницької правозахисної групи":
20 років незалежності привели суспільство до дискусії: скільки у нас Україн? Можливо, справді дві країни в межах однієї? Якщо подивитися на президентів, то вони завжди не сприймались якоюсь частиною країни. За таких умов єдність може врятувати парламентська республіка.
Кожні вибори демонструють розподіл не за ідеологічним, а за географічним критерієм – це серйозний виклик для держави. Отже, треба підвищувати гнучкість політичної будови. Якщо влада буде в парламенті, то там важче досягати конкретних рішень, але якщо вони досягнуті – це справді компроміс, від якого виграють усі. Тому для збереження держави необхідна сильна парламентська республіка. Можливо, президенту варто залишити церемоніальні функції – помилування в'язнів, нагороди. Бажано підняти планку для прийняття рішень у Верховній Раді. Наприклад, щоб це була не проста більшість, а 60 відсотків від складу парламенту. Це змусило б депутатів шукати такі рішення, що були б вигідні всім. Якщо ж ні, то рано чи пізно буде дві українські держави.
В українській свідомості нема ні вулиці Банкової, ні Грушевського
Олександр ПАСХАВЕР, 67 років, економіст, голова "Центру економічного розвитку":
На початкових стадіях розвитку для держави краща президентська форма правління. Якщо історія дасть нам Мойсея чи буде пряме відрядження від самого Бога, то краще його посадити на президентське крісло при президентській формі правління. Бо для швидких і міцних реформ вона більше підходить. Але розраховувати на доброго та мудрого правителя – одна з традиційних оман. Не всім щастить. Грузинам пощастило, українцям – не дуже. Тому треба думати, насамперед, не як провести реформи, а як убезпечитись від грубих помилок. Від них найкраще захищає парламентсько-президентська форма правління. Тим більше, вона домінує в країнах Європи.
Вона має історичні корені. В Україні, на відміну від Росії, влада не є сакральною. Якщо в росіян Кремль не тільки в Москві, але й в голові, то в українській свідомості нема ні вулиці Банкової, ні Грушевського. Нема такої поваги до цих слів, скоріше навпаки – вони мають негативне значення. Сильний президент – це заміна царя, а нам цар не треба.
Сильна рука може усунути корупцію швидше
Олексій ШАЛАЙСЬКИЙ, 44 роки, журналіст, співзасновник та редактор інтернет-порталу "Наші гроші":
Я досліджую корупцію, то мислю з точки зору того, як її можна перемогти. Це можна зробити, насамперед, за умови поширення страху серед чиновників. І тільки потім – через зміну форми правління. Якщо говорити про сильну президентську руку чи демократичну парламентську, то сильна рука може усунути корупцію з усіх сфер значно швидше. Але хто сказав, що вона захоче боротися з нею? Як правило, сильна рука прагне управляти корупцією. Натомість парламентським форма дуже повільно бореться з нею. Вона взагалі дуже повільно впроваджує щось нове. Але за кожної нової демократичної влади крадуть усе менше. Бо формуються певні правила, вдосконалюється система противаг і контролю.
Тобто є два шляхи перемоги над корупцією. Перший – короткий, при сильному президенті-реформаторі і централізації влади. Другий – демократичний, дуже довгий процес формування правил і традицій. Перший варіант дієвий за наявності групи реформаторів, які не хочуть красти гроші. Другий – якщо є сильне суспільство, тиск засобів масової інформації й вулиці.
Зараз у Януковича нема опозиції
Володимир ЧЕМЕРИС, 50 років, правозахисник, член правління Інституту "Республіка":
– На початку 1990-х в Україні встановилася система олігархічного капіталізму. Невелика група людей, завдяки зв'язкам із представниками виконавчої влади, отримали у своє розпорядження левову частку колишньої держвласності. Так виникла нова соціальна система. Для свого збереження вона потребує спеціальної політичної організації суспільства – авторитарного режиму на зразок президентської республіки.
Тому парламентська республіка оптимальніша для України. Там усе вирішують клани, але ж, принаймні, ми бачимо, хто за що голосує. Там є реальна опозиція, а не декоративна, яка у президентській республіці й не вирішує нічого. Зараз у Януковича нема опозиції. Є адміністрація, де все вирішують не публічно. Залишається тільки гадати, які там внутрішні інтриги. Президентська форма правління означає проведення політики тільки в інтересах одного класу чи "сім'ї".
Якщо хочемо побудувати суспільство з міцним середнім класом, то без парламентської форми правління не обійтися. Вона вигідна дрібній і середній буржуазії, що завдяки парламентаризму отримає право конкуренції замість монополізації економіки.
Узагалі все має йти до децентралізації влади, бо в сучасному світі проблеми стають все складнішими, а апарат їх вирішення старий. Тому контроль повинен рухатися вниз, передаватися місцевим органам влади.
Парламентська форма правління розбалансує адміністративний ресурс. Сьогодні він скеровується Адміністрацією президента і призначуваними ним губернаторами.
Зрозуміло, що парламентська республіка – не найкраща форма правління. Але кращої поки що ніхто не придумав.
5 
1
Коментарі