Після повернення півострова в Україну не буде проблем із проросійськи налаштованими його жителями
Майже два роки тому було анексовано Крим. Для проукраїнськи налаштованих його жителів стало очевидно: після приєднання до Росії на півострів чекають ізоляція і спустошення. Проте людей, які розмахували триколорами, це, здавалося, абсолютно не цікавило. Навесні 2014-го росіяни і проросійські кримчани вирушили назустріч одне одному й нарешті зійшлися. Нині, коли їхня "історична мрія" здійснилася, ті й інші запитують: коли ж усе це закінчиться?
Українці теж мають запитання. По-перше, чи правда, що більшість кримчан прагнули приєднатися до Росії? По-друге: як нам після всіх подій жити з ними в одній країні? Головне тут: як змінилися настрої жителів півострова та їхніх російських "співвітчизників"?
Перше нововведення – це глобальна відірваність від цивілізації як нового "суб'єкта федерації", так і країни загалом. Для кримчан ідеться про світло, воду, опалення, каналізацію. Росіяни ж страждають, бо світ відвернувся від їхньої країни й перестав їх шанувати. На півострові вже з'явилися "щасливчики". Світло й воду в них ніколи не вимикають. Є й ті, хто поступово забуває про комфортне життя. Наприклад, у Сімферополі існує "графік відключення". А в Щолкіному його охрестили "графіком включення" і прагнуть втиснути у три "світлі" години все, що запланували на добу.
Звісно, РФ не залишається байдужою. Нещодавно опублікували дані соціологічного опитування: переважна кількість росіян солідарні з жителями Криму. Проте в країні переважає думка: спочатку її потрібно повернути на геополітичну арену. Кримчани ж сподіваються, що їхнє "потерпіти" триватиме кілька місяців. А там – побудують міст, подорожчає нафта, приїде багатий і невибагливий турист, життя налагодиться. Отже, і жителі півострова, які підтримують РФ, і росіяни готові "потерпіти". Але обидві групи по-різному розуміють, що головне, а що – другорядне, і заради чого готові терпіти.
Яскравою "ознакою часу" для Криму стала медицина. Лікарів і медперсоналу бракує. Чергу до фахівця займають за кілька місяців, а за талончик у поліклініку ледь не б'ються. Лікарі й медсестри, які прекрасно працювали в українському Криму, масово звільняються. Вони не витримують паперової тяганини, притаманної сфері охорони здоров'я в Росії. Раніше відсутність в українських лікарнях потрібних медпрепаратів кримчани вирішували в найближчій аптеці. Сьогодні так зробити не можна. Лікарям заборонили давати списки необхідних медикаментів родичам хворого. Навіть, якщо ліків у закладах немає, а вони необхідні. У Росії лікують безкоштовно тим, що є. Оскільки немає нічого, то нічим і не лікують. Зате пацієнту це не коштує жодної копійки. Бо "нелікування" оплачує держава.
Жителі півострова регулярно пишуть петиції про стан місцевої медицини, про черги, про відсутність ліків і устаткування. Росіяни ж, заходячи на всілякі кримські форуми, не розуміють, у чому проблема: чим ви невдоволені? Адже в РФ медицина всюди така.
Ще одним новонадбанням для Криму стала нарочита мілітаризація. На півострові в рази побільшало військових. Це – для охорони правопорядку, каже влада. Але тоді, ймовірно, варто говорити про "особливий порядок управління окупованою територією"? Адже в жодному іншому регіоні країни армія не патрулює вулиці, реактивні літаки не літають над житловими кварталами, а важка техніка не переміщується дорогами так, як міліцейський "бобик". Для росіян армія – щось святе. Для кримчан це – інструмент. Її завдання – захищати, а не ускладнювати життя.
Є й інші ознаки того, що життя на півострові змінилося не на краще. Це й купи сміття на центральних вулицях міст, і неймовірно високі, навіть за російськими мірками, ціни на товари. Хоча за якістю їх не можна порівняти з українською продукцією. Це й збільшення в рази рівня злочинності, і зашкарублість російської адміністративної системи. За швидкістю і простотою обслуговування населення українська податкова, суди й чиновники здаються майже зразковими європейськими сервісами.
Дедалі частіше доводиться чути від проросійськи налаштованих жителів півострова: "Як же так? На референдумі ми голосували за Росію. Чому ж російські чиновники не звертають уваги на наші проблеми?" Кримчани вважають: вони підтримали владу, і тепер вона винна їм. Це відрізняє їх від російських громадян, які впевнені: підтримувати владу в усьому – їхній громадянський і патріотичний обов'язок.
За життєвими пріоритетами, розумінням обов'язків влади, прагненні добитися результату і не чекати милості від держави проросійські кримчани значно ближче до середньостатистичного українця, ніж до типового росіянина. Тоді чому вони вирушили в чужу РФ, а не чіплялися за Україну? Бо гадки не мали, що таке Росія. Зациклені на радянському минулому, вони вважали, що Москва залишається столицею їхньої соціалістичної батьківщини.
Багато кому сум за минулим не дає можливості повноцінно жити "тут і сьогодні", користуватися шансами долі. Світ спогадів кращий за світ майбутнього. Адже згадується лише те, що хочеться, а майбутнє залежить від багатьох обставин і часто – лякає. Проросійські кримчани були переконані, що нинішня путінська РФ – це милий їхнім серцям СРСР, і потрібно тільки повернутися туди. Вони наполягали на своїй російськості. Мали ж на увазі радянськість і бажання жити у світі, де не розбалувана західними благами людина сприймає море, сонце і пісок як досягнення соціалістичної економіки. Закриті кордони були причиною того, що кримські оздоровниці, ліжко-місця, "курники" з краєвидом на море щоліта були переповнені.
У момент анексії вони усвідомлювали: усе, що відбувається навкруги, – злочин. Але розраховували, що Росії, а з нею і Криму, доведеться займати кругову оборону, закривати кордони й лякати цивілізований світ "Іскандерами, що сміються". Тоді здавалося: закриті кордони, військові бази й курортники за профспілковими путівками стануть поверненням у радянське минуле, до якого вони прагнули всі ці роки. Це для них було шансом впоратися із сучасністю, відповідати якій вони не мали ні сил, ні бажання.
Радянську ностальгію на півострові насаджувала не тільки російська пропаганда. Місцеві чиновники і пройдисвіти експлуатували радянський культ як суто кримську ідентичність. Десятиліттями агітуючи Крим "берегти себе" як частину РФ на території української держави, маніпулятори забули попередити: російська і радянська дійсності разюче відрізняються одна від одної. І тепер, стикнувшись із російською розрухою і безгосподарністю, кримчани відчувають депресію, дезорієнтацію і відчай.
З анексією українського півострова змінилося існування і в РФ. Економіка впала, рівень життя знизився, влада озвіріла. Якщо запитати росіян, старих і "новоприбулих", про те, як живеться, – вони синхронно скажуть: у нас все добре, кризи не відчуваємо і впевнено дивимося в майбутнє. "Потрібно почекати!" – незабаром це гасло матиме кожен автомобільний бампер у Росії, замість: "Я пам'ятаю – я горджуся!" Тільки жителям півострова є з чим порівнювати – зі своїм українським минулим. Росіянам же порівнювати ні з чим. Їхня пострадянська російська реальність не переривалася.
Для них ситуація погіршується, але це природно: навкруги вороги, які не бажають щастя їхній батьківщині. Для кримчан РФ, у яку вони хотіли потрапити, і держава, що підім'яла їх під себе, – різні країни. Реальність виявилася таким шоком, що мимоволі згадується пострадянська Україна. Та значно більше відповідає їхній ностальгії за СРСР, ніж Путін і його імперське чудо-юдо.
Під дією пропаганди проросійський Крим і кримнашистська Росія однаково з'їхали з глузду, але з різних приводів. Півострів має власне радянське дежавю, що відрізняється від російського імперського міфу й нескінченного "вставання з колін". І далі ця різниця збільшуватиметься. Крим має всі шанси стати найнетривалішим російським завоюванням.
Радянський Крим і путінська Росія зустрілися, щоб назавжди розлучитися. І що скоріше це станеться, то менше болю вони завдадуть одне одному.
Після деокупації Україна не матиме труднощів із проросійськи налаштованими жителями півострова. Вони обурюватимуться і ремствуватимуть, що сучасний світ, європейські правила – чужі їм і незрозумілі. Але відкрито не протистоятимуть Україні та змінам у ній. Не буде більше їхньої мрії – СРСР, який зводить з розуму. Наполягання деяких експертів, що Криму буде потрібна якась особлива форма деокупації – подвійне управління, перехідний період, винятковий статус, ще один референдум – помилкові. Не мають сенсу запевнення: кримчани, які повірили російській пропаганді, можуть постраждати, коли повернуться у правове демократичне поле України. Вони не враховують, що саме зараз жителі півострова страждають, стикнувшись із чужою дійсністю. Деокупація стане для них порятунком.
Незабаром путінська влада ляже. Наше завдання – дочекатися цього моменту. Тоді все закінчиться. Кримчани думатимуть, як жити в Україні, як привести у відповідність до законів оберемок суто російських нововведень, якими обдарувала їх окупація. А росіяни перейматимуться, як зробити країну знову рукопотисною після скоєних безчинств. Тоді ми зможемо взятися за лікувально-терапевтичні процедури, тобто за повернення своїх територій і співгромадян у реальний світ законів, правил, відкритих меж, конкуренції та рівності всіх перед єдиною державою
3 
1
Коментарі