24 липня закінчився перший Одеський міжнародний кінофестиваль. У конкурсі змагалися 16 фільмів. Журі очолював голландський режисер Йос Стелінґ. На запрошення президента фестивалю Вікторії Тігіпко, дружини віце-прем'єра з економічних питань, до Одеси приїхали Рутґер Хавер, Вадим Перельман, Кшиштоф Зануссі, Володимир Машков. Не зміг Жерар Депардьє - зламав ногу. Поза конкурсом показували нове російське та французьке кіно, ретроспективи Кіри Муратової, Федеріко Фелліні та Одеської кіностудії. "Броненосця Потьомкіна" Сергія Ейзенштейна демонстрували просто неба на Потьомкінських сходах. Головну нагороду фестивалю "Золотий Дюк" -$15 тис. і приз глядацьких симпатій -$5 тис. отримала російська стрічка "Дітям до 16..." Андрія Кавуна. Найкращим режисером визнали поляка Юліуша Махульського за фільм "Колискова".
Йос СТЕЛЛІНҐ, 65 років, голландський кінорежисер. Не закінчував жодної кіношколи. 1974-го дебютував фільмом "Марікен із Ньйомеґен". За рік картина змагалася в конкурсній програмі Каннського кінофестивалю. Відтоді жодна голландська стрічка не брала в ньому участі. З 1981-го по 1991 рік був директором фестивалю "Дні голландського кіно". Він задуманий для режисерів, щоб створити платформу для неофіційних кінематографістів. У короткометражній трилогії "Еротичні історії" (1995 - 2003) немає слів. Важливо, аби "розмовляла" камера, вважає митець. Заснував два артхаусні кінотеатри в Утрехті. Очолював журі Одеського міжнародного кінофестивалю.
Від сценарію багато залежить, його роль значна. Але коли починаю знімати, текст іде на другий план. На перший виходить картинка.
Діалоги, які чуємо у фільмі, контактують із нашим мозком. А хочеться, аби мої стрічки западали глядачам у душу. Тому намагаюся використовувати менше тексту.
Зазвичай у діалогах персонажі брешуть. А картинка не бреше ніколи. Навіть коли герої не розмовляють, історія розвивається.
Режисеру постійно доводиться давати завдання людям, які роблять щось краще за нього. Всі мають бути кращими за мене - і оператори, і актори. Якщо збираєте навколо себе професіоналів, результат вашої діяльності вражає. З'являється відчуття польоту. Особливо коли підходять і питають: "Це ви зняли такий фільм?"
Найпрекрасніше в короткому метрі - не треба розповідати історію. Як в опері. В її основі зазвичай є якась дурна тема. Вона нам ні до чого, бо тут головне - арія, той момент, коли сюжет застигає і глядачам показують емоції. Короткометражний фільм - це саме така арія.
Пригадайте найвеличніші картини. Навряд чи пам'ятаєте їхні сюжети. Але цілком точно згадаєте найдраматичніші моменти.
Одну й ту саму історію можна розповісти 35 способами, якщо не більше. Кіноіндустрія теж по-різному її використовує. Вже на 10-й хвилині стрічки запросто визначаєш, про що вона.
Гумор - найскладніший для уявлення. Про драму написано мільйон книжок і тільки декілька - про гумор. Бо він іде всупереч усім правилам.
Треба повністю сконцентруватися на драматичній складовій, а потім посміятися з себе. Тоді гумор потече рікою.
Із професійними акторами працюю останні 20 років. Це особлива робота для мене. Раніше всіх їх ненавидів. Ці люди нічого не роблять, а мають найбільшу зарплату. Постійно бешкетують, як діти.
Попросив одну швейцарську акторку заплакати в кадрі. Подумав, що такій хорошій актрисі з таким великим гонораром розридатися нічого не варто. Навіть я можу! Навів на неї камеру й сказав: "Плач!" Вона ридала дуже гарно. Подякував їй і почав готуватися до зйомки наступної сцени. Жінка підійшла й каже: "Я знаю, що мені дуже просто розплакатися. Але сильно сподобалося, що ви сказали мені "Дякую", адже ділюся з вами чимось особистим". Тоді я зрозумів, що таке гра акторів. Зараз дуже їх люблю.
Знімав Сергія Маковецького в картині "Душка". Спочатку з ним було дивно працювати. У мене на зйомках заведено проглядати відео після кожної сцени. Маковецький не дивився, а ходив навколо й спостерігав за нами. Потім увімкнув телевізор. Я спитав: "Що ви робите? Ми переглядаємо відео, давайте з нами!" Сергій відповів: "Навіть бачити його не хочу". Тоді я збагнув, що в Росії акторам не дозволяють передивлятися матеріал. Режисери не бажають, аби вони брали участь в обговоренні зйомок. Поставили велике крісло для Маковецього перед екраном і змусили дивитися відео після кожного епізоду. Коли все скінчилося, він сказав: "Ви зняли 55 чи 56 фільмів, а я тільки 12. Братиму у вас майстер-класи з режисерської майстерності". Після цього ми подружилися.
Для авторського кіно залишається мало місця. Але, мабуть, воно й не існувало, якби не було великого розважального Голлівуда. Мистецтво дає наснагу й для блокбастерів. Вуді Аллен - фанат європейського кіно. В основу всіх своїх стрічок вкладає сюжети й мотиви європейських. Кіноіндустрія, як і мистецтво, - це одна велика родина.
Людям, які знімають незалежне кіно, доводиться боротися за ідею. Часто в боротьбі приходить натхнення. Якісь перепони мають бути, інакше всі почнуть знімати фільми, і не залишиться тих, хто на них ходитиме.
Коли комусь не подобаються мої картини, нічого не можу зробити. Навіть як хтось говорить, що сподобався фільм, мені здається, що він каже про себе, а не про стрічку. Іноді бачу, що люди беруть із моїх робіт набагато більше, ніж я намагався в них вкласти.
Блокбастерів не знімаю. Мої фільми знаходять свою публіку згодом. Нехай їх подивиться сотня людей. Двом десяткам вони сподобаються, 80 - ні. Але й тих 20-ти мені буде цілком достатньо.
У 1990-х я зняв фільм "Ні поїздів, ні літаків". Преса порвала його на шматки. У кіно ніхто не прийшов. Справжня катастрофа. Подумав, що це кінець моїй кар'єрі. Після того стрічку повезли в Росію. У Пітері з'явилася стаття, в якій писали, що я хотів у картину вкласти. Вона отримала багато нагород.
Якщо підете до кінотеатру й подивитесь 10 фільмів, вісім із них будуть жахливими. Ідіть на усі 10, бо серед них - ті два, які ви ніколи не забудете.
Андрій КАВУН, 40 років, російський кінорежисер
Народився й виріс у Львові. Після служби в армії переїхав до Москви. 1999-го закінчив режисерський факультет ВДІКу, майстерню Володимира Хотиненка. Серед найвідоміших фільми "Полювання на піранью" (2006), "Кандагар" (2009), серіал "Курсанти" (2004).
На Одеському кінофестивалі перемогла його стрічка "Дітям до 16..." Оператором був українець Сергій Михальчук.
Картина розповідає про чотирьох підлітків, які входять у доросле життя. На шляху до цього стикаються з першими великими проблемами - зрадами, небажаною вагітністю та порізаними венами.
На сцену за нагородою режисер вийшов босоніж. Пояснив: що безглуздіші традиції, то солідніше виглядає захід. В український прокат "Дітям до 16..." вийде в середині вересня.
Фільм для молоді. Але коли його побачили мої продюсери, 45-річні чоловіки, сказали, що це про них. У кожного було нерозділене кохання. Герої, як і більшість із нас, уже через декілька років сімейного життя запитують себе: "А чи ту людину я обрав?". Наприклад, після великої сварки з дружиною я питав: "Чи з тією живу?" Але головне в таких ситуаціях - відповідь, яку ти даєш собі сам.
Важко далася одна з основних сцен - істерика головної героїні Даші. Грала 22-річна акторка Лянка Гриу. Знімали в тунелі. Треба було вкластися в 30 хвилин, бо якомусь даїшному начальникові не сподобалося, що ми там працюємо. Складні зйомки. Дівчина молода, не навчилася швидко переключатися з однієї сцени на іншу. Затамували подих, перенервували, але вийшло.
3 
1
Коментарі