25 червня в Одесі пройшов фестиваль "Німі ночі". Звечора до першої години ночі в в концертно-виставковому залі Морвокзалу показували класику німого кіно 1920-х. На фестивалі відродили забуту професію тапер - живий музичний супровід до старих фільмів створювали сучасні музиканти.
"Страсті Жанни д'Арк", 1928, Франція, режисер Карл Теодор Дрейєр
Останній день життя Жанни д'Арк. Інквізитори змушують її відректися від "єресі" через допити, тортури й смертну кару. У ролі Жанни знялася Рене Фальконетті. Її роботу кінокритики визнали "найкращою акторською грою, коли-небудь знятою на плівку". У актриси стався важкий нервовий зрив, після якого вона відмовилася від подальших зйомок.
Юрій Кузнєцов, 57 років
Джазовий піаніст, володар спеціального призу Пола МакКартні на міжнародному конкурсі Yesterday в Естонії, заслужений діяч мистецтв України. Організатор фестивалю "Джаз-карнавал у Одесі".
- Коли супроводжую фільм музикою, подібний до автогонщика, який моментально має вирішити - тиснути газ, гальма чи перемкнути коробку передач? Реакція має бути миттєвою.
Стрічку бачив уперше, тому імпровізував. Було важко, бо вона багатопланова. На екрані крупним планом Жанна д'Арк, а навколо - клоуни-інквізитори. Через це починав грати одночасно на фортепіано й синтезаторі. Не встигав читати титри, вони французькою. Не розумів, що відбувається на екрані, про що говорять інквізитори. Тому повністю поклався на інтуїцію. Єдине, що знав - Жанну д'Арк все одно спалять. Найбільшим компліментом були слова глядачів, що вони навіть не читали титри - музика все розказала.
Витягнув зі свого старого чемодану всі флейти, гармошки, навіть узяв дитячу іграшку-карусель, яка скрипить. Коли не вистачає фортисимо, гучності, потужності, тоді найбільшу трагедію може зіграти дитяча іграшка.
Бах, Моцарт, Гайдн, Бетховен, Шопен, Ліст створювали музику, коли інструменти були примітивні. Але жоден композитор із сучасними інструментами не зможе похвалитися такими досягненнями. Німе кіно дуже потужно стартувало в майбутнє, а ми ще не усвідомили цього прориву. Свого часу Баха забули на 200 років. А потім зрозуміли, що він випередив усіх у музиці. Цей фестиваль відкриває нам Баха від кіно. Жоден сучасний режисер не переплюнув творців німого відеоряду. Ці стрічки можна надіслати інопланетянам у космос. І вони все зрозуміють.
Не встигав читати титри, вони французькою. Не розумів, що відбувається на екрані, про що говорять інквізитори. Тому повністю поклався на інтуїцію
Музика - єдина мова, яка може оживити німе кіно. Дубляж його голосами - це провал. Німі фільми мають мовчати, але кадри повинні говорити. Ми балувані кольором, діалогами, погонями, пролитою кров'ю на екрані. Але це все брехня. І тільки на зорі кіномистецтва народжувалася правда, спроба подивитися на фільм не тільки як на розвагу. Тоді не думали про касові збори.
Актриса Рене-Жанна Фальконетті, яка грала Жанну д'Арк, померла в 1950-ті. А я тоді народився. Фільм важко їй дався. У Рене був нервовий зрив, від якого вона не оговталася. Для мене цей фільм теж не був легкий. Адже озвучувати музикою актрису - це переживати ті самі емоції. Мені важко було співчувати жінці, чоловіки інакше відчувають біль. Мужчина в такій ситуації соплі розпустив би моментально, упав би на коліна. А ця жінка пішла на смерть, але не зрадила свою ідею. Здавалося, що вона загинула даремно. Я грав і подумки просив: "Ну, скажи, ну змирись. Навіщо ця безглузда смерть?"
Сьогодні у фільмі бачив лише Жанну та інквізицію. Якби довелося грати про неї знову, то звернув би увагу на інші образи - людей, які співчували Жанні або якихось зівак.
"Арсенал" Олександра Довженка озвучував чотири рази. І щоразу імпровізував. у цьому фільмі нічого не розумію: хто білий, хто червоний, хто за Україну, хто москаль, що там діється. І кожен вихід для мене - як уперше. На одному фестивалі люди плакали в один момент, на іншому фестивалі в ту ж мить сміялися. Коли грав учетверте, деякі образи Довженка здавалися карикатурними. Не міг зрозуміти, чого глядачі сміються. Може, наді мною?
"Два дні", 1929, режисер Георгій Стабовий
Перший український фільм, що потрапив на комерційні екрани США. Його розкритикували в СРСР за "надмірний психологізм" і заборонили. Стрічка розповідає про два дні громадянської війни на прикладі трагедії однієї родини. Головний герой Антон залишився в маєтку разом із сином господарів зберігати сімейні скарби. Садибу захоплюють червоноармійці. Комісаром Червоної армії виявляється Андрій, син Антона. Наступного дня влада змінюється - приходять білогвардійці, які страчують Андрія. Батько мститься - підпалює маєток та молодого панича.
Dj U-Ra, 31 рік
Київський діджей Юрій Михальчук, засновник та головний редактор журналу про електронну музику Djmag. На фестивалі ГОГОЛЬFEST -2009 представляв клубний проект Adrenaline Dance Zone. Працював у клубах Barsky та CrystalHall. Музичної освіти не має.
- Спочатку спробував робити суто електронні версії. Такі перші 15 хвилин саундтреку. Там віолончелі електронні. Але на певному моменті зайшов у глухий кут. Тоді додав оркестровості, експериментів із класичним звучанням. Сприйняття музики в людей виховувалося поколіннями, тут важлива генетична пам'ять. Класичні інструменти передають значно більше емоцій, аніж електронні звуки. 30 скрипок грають виразніше за 30 гарних синтезаторів.
Десятки разів здавалося, що робив музичні винаходи. А потім мені казали, наприклад, що це - 8 симфонія Бетховена
До цього фільму музику писав півроку. Були моменти, які йшли дуже швидко, але траплялися 30-секундні сцени, над якими бився по два тижні. Повністю фільм дивився лише раз, спочатку. Потім брав уже маленьку сцену, кадр - хвилина, 2. Розбивав її ще на менші, дивився на картинку, прокручував і грав. Це могло повторюватися тисячі разів, доки картинка не відповідала звуку. Моє завдання - зробити титри музичною мовою.
Перший раз дивився "Два дні" з музикою Бориса Лятошинського. Зрозумів, у чому трагедія, на що треба звертати увагу. Головний герой Антон спочатку мені видався позитивною людиною, тож музика мала би бути мажорною, світлою. Але коли я почав це робити, то щось не йшло. Потім зрозумів, що Червона армія несе смерть. І тому головна мелодія, яка супроводжує фільм перші 20 хвилин, що зображає Червону армію - це реквієм григоріанського хоралу "Судний день". Але, звісно, у моїй обробці.
Сцена з фільму, коли червоні захоплюють будинок, асоціюється з "бандой из Амура" із пісні "Мурка". І коли червоноармієць починає грати на піаніно так нечітко й незрозуміло, то, як на мене, нічого, окрім "Мурки", він виконувати не може.
Найважче було музично пояснити любов головного героя до полярно протилежних людей. Також не міг для себе остаточно вирішити чи Антон позитивний герой, чи негативний: спочатку він захищає людину, а потім спалює її живцем. Музичним рішенням стали дисонанси. Наклав непоєднувані ритми - одночасно чотири чверті на три чверті. Якби я жив у XVIII столітті, то за цю музику мене спалили би. Такі звуки вухо тодішньої людини просто не сприйняло би за музику. Якби ноти її роздати оркестру, то вони ніколи не зіграли б цього. Вона дуже нерівна, важка, ритми постійно збиваються. А як інакше передати психологізм стрічки?
Музично я неграмотний, не переслухав достатньо класичних творів. Просто підбираю за відчуттям. Але консультуюсь у викладача Київського вищого музичного училища імені Глієра Олени Лозицької. Протягом роботи над фільмом десятки разів здавалося, що робив музичні винаходи. А потім мені казали, наприклад, що це - 8 симфонія Бетховена. Також узяв найвідоміший похоронний марш Шопена. Починається соната в мінорі. Але середня частина в мажорі, така просвітлена, легка. Використав цей ефект, коли будинок зайняла Біла гвардія. Це елітніша група, там могли бути люди з музичною освітою. Вони в мене грали цю легку частину похоронного маршу. Хотів так відтінити смуток на екрані.
Тапер - музикант, зазвичай піаніст, який грає під час показу німого фільму. Імпровізує, "підганяючи" музику до характеру персонажів на екрані. Професія зникла з появою звукового кіно. Тапером у молодості працював російський композитор Дмитро Шостакович. Французької означає "стукати". Фортепіано в кінотеатрах, зазвичай, було старе, відтак музиканту доводилось грати, стукаючи по клавішах.
5 
1
Коментарі