71-річний Алекс Ферґюсон оголосив про закінчення тренерської кар'єри. Вона тривала 39 років. Останні 26 шотландець працював наставником англійського клубу "Манчестер Юнайтед". За цей час зробив його найтитулованішим у країні.
Діяльність Ферґюсона оцінює колишній головний тренер сімферопольської "Таврії" Олег Федорчук, 52 роки
Алекс Ферґюсон іде з тренерства, але залишиться одним із директорів клубу. Це правильний хід керівництва "Манчестер Юнайтед"?
– Категорично – ні. Розумію, відмовитися повністю від особистості такого масштабу нелегко. Але потрібно. По Ферґюсону не скажеш, що він має якісь проблеми зі здоров'ям. Відповідно, коли йому набридне творчий простій, можливе втручання у справи наступника – Девіда Моеса.
Поради треба давати тоді, коли їх просять. Не виключаю, що Ферґюсон ділитиметься ними частіше, ніж потребуватиме Моес. Тому серу Алексу треба було б подякувати і дати суто номінальну посаду в клубі. Він ішов, щоб більше бути із сім'єю? Нехай сім'єю й займається.
Яке головне досягнення Ферґюсона на посаді наставника МЮ?
– Їх кілька. Перше: виховання лідерів. Починаючи від Еріка Кантона. До приходу в "Манчестер" це був гравець-проблема. Типу нинішнього Балотеллі. Дуже талановитий, але ще примхливіший футболіст. У МЮ Кантона став одним із найкращих у світі, лідером команди.
Аналогічно – Раян Гіггз. Недаремно Ферґюсон сказав якось: я міг би не виграти жодного титулу, але все одно вважав би себе успішним тренером, бо знайшов і поставив у склад 17-річного валлійського хлопчика.
Друге: чітко добирав помічників – Кейруша, Макларена, Мелестіна. Усі були органічні на місці правої руки Ферґюсона.
Третє: уміння вчасно розставатися з тими, хто вже нічого не може дати клубу. Бекхем, ван Ністелрой. Навіть Кріштіану Роналду у 24-річному віці був не потрібний МЮ, адже мислив себе в "Реалі".
А ще Ферґюсону пощастило з країною. Сумніваюся, що він проявив би себе в Італії, Німеччині чи Іспанії. Там всюди дуже розвинений інститут президентства. Берлусконі, Перес, Лапорта, Хенесс – ці прізвища чути частіше за тренерські. На Туманному Альбіоні не так. У тренера значно ширші повноваження.
Як серу Алексу 26 років удавалося не втратити контроль над часом?
– Недавно штудіював біографію Вінстона Черчилля (колишній прем'єр-міністр Великої Британії. – "Країна"). Він також завжди залишався сучасним. Чому? Бо знаходив себе в інших речах. Не тільки політикою захоплювався. Картини малював. Віршував. Історію Британської імперії написав. Віскі міг вжити, коньячок – це розслаблює мозок. Так і Ферґюсон. Чому його тягло до піаніно? Чому йшов пити вино з кожним тренером прем'єр-ліги після матчу? Бо весь час мав бажання вчитися.
Російський журналіст Василь Уткін написав, що для Ферґюсона важливо було піти з міцного в усіх аспектах клубу. Цей факт переважає те, що МЮ не виграв нинішню Лігу чемпіонів.
– Це правда. Сер Алекс не був новатором у тактиці, на відміну від Еррери, Міхелса чи Саккі. Не консервативний, але й не модний. У одних випадках – пресинг, у інших – контроль м'яча. Немає виразно одних тонів. Єдина умова: у півзахисті має бути гравець із довгим пасом. Тому ризикнув купити Верона за 28 мільйонів євро (найпровальніший за співвідношенням ціна-віддача трансфер Ферґюсона. – "Країна").
Порівняв би МЮ сера Алекса з багатопрофільним винищувачем. Команда завжди грала стабільно, її не хитало.
Єдине зауваження: на мою думку, Ферґюсону зазвичай не вистачало глибини лави запасних. Буквально одного-двох футболістів. Тому за грою поступилися "Баварії" у фіналі Ліги чемпіонів 1998/99 – без Кіна та Скоулза. Добре, що нападаючі врятували. Бо на форвардів Ферґі ніколи не шкодував грошей. І зараз є Руні, Ван Персі, Велбек, Ернандес.
А в захисті покладався на людей надійних. Йому не треба були вигадливі оборонці типу Заммера чи Кумана. У Ферґюсона в центрі захисту завжди були роботяги – Гарі Паллістер, Ронні Йонсен, Неманья Відич. Зате фланги мають бути активними, це стиль МЮ. Ферґюсон навіть бразильцям став тут довіряти – і Рафаель розкрився.
Моес "потягне" роботу головного тренера МЮ?
– Девіду треба готуватися до невдач. Зараз питання стоїть не про те, як розвинути клуб, а як не впасти, коли відійшла така значна постать, як сер Алекс. Порівнянь не уникнути. Вони будуть не на користь Моеса. Тому шестирічний контракт – це для замилювання очей, спроба показати, що клуб рухатиметься у напрямку, закладеному Ферґюсоном. Але після Метта Басбі хіба клуб не хотів зразу знайти йому подібного? А відшукав тільки за 17 років.
Тому я віддав би перевагу кандидатурі Жозе Моуріньйо. Це тренер-переможець. Він готовий до тиску й здобуває кубки. Моес під пресом не працював і серйозних титулів не має.
До речі, на мою думку, психологічно Моуріньйо переграв Ферґюсона в останньому очному поєдинку в Лізі чемпіонів. Португалець зазвичай перед такими іграми розпочинає війну. Приміром, перед матчами проти "Барселони" діставалося всім. А тут Моуріньйо поводився аж надто люб'язно. Ледь не обійми розкривав і вдавав, що нічого страшного не відбудеться, якщо він програє. Сера Алекса заколисали ці "казочки", і він поступився.
Кого з вітчизняних наставників нагадує Ферґюсон?
– Віктора Маслова. Той теж був простий роботяга, а зміг стати класним тренером (Віктор Маслов – тренер київського "Динамо" 1960-х, який не мав вищої освіти. – "Країна"). А за емоційністю – Миколу Павлова (нинішній головний тренер маріупольського "Іллічівця". – "Країна").
Чи міг би сер Алекс стати великою людиною в іншій професії?
– Думаю, ні. Наприклад, у політиці треба бути дипломатом, а простіше кажучи – брехати. Ферґюсон, переконаний, викручувати себе навиворіт не зміг би. Він завжди був прямий і говорив що думає. Лобановський, Ліппі, Ферґюсон – моя трійка найкращих тренерів кінця ХХ століття.
Уявляєте варіант, за якого Ферґюсон може повернутися на тренерську лаву?
– Ні. Ідеш – іди.
2 
1
Коментарі