Одесит Василь Онипчук, 39 років, із дружиною Вікторією виховують синів: 15-річного Максима та 12-річного Олега. Василь і Вікторія були єдиними дітьми в сім'ях. Їх ніколи фізично не карали. Своїх синів б'ють. Чоловік має юридичну консультацію, дружина – бухгалтер у приватній фірмі:
– Уперше вдарив старшого сина, коли йому було 6 років. Недорахувався в гаманці близько 200 гривень. Спершу думав – десь загубив, але гроші пропадали регулярно. Щодня зникали купюри по 10–20 гривень. Зібралися з дружиною й синами на кухні. Кажу: "Є проблема, пропадають гроші". Жінка віднєкувалася, малі – теж. Уранці вирішив перевірити портфель старшого – знайшов гривні. Тоді зняв із себе шкіряний ремінь і відлупив малого з усієї дурі. У школу він не пішов, бо сідниці були аж фіолетові. Але й на мене не ображався.
Я був у сім'ї один, ніхто мене не бив. Батьки зі мною багато говорили. Зараз, аналізуючи свої вчинки, побив би себе щонайменше тричі. Вперше – коли вкрав у товариша в школі брелок зі скорпіоном, що світився. Вдруге – як надумав поступати після дев'ятого класу до військового училища. Втретє – коли змусив свою дівчину зробити аборт.
Дружина теж почала лупцювати синів. Якось були в знайомих на дні народження. Молодший Олег колупався в шматку курки, а тоді каже: "Якась х...ня попалася". Дружина розвернулася і з розмаху дала ляпаса. Синець сходив кілька тижнів. Я б'ю тільки по сідницях – ременем, рукою, різкою. А жінка може вдарити по голові, швирнути сковорідкою, потягнути за волосся. Якось Максим загубив дорогий мобільний телефон, то Віка так у нього вчепилась, що видерла шмат волосся. Потім просила пробачення.
Лише один раз шкодував через те, що вдарив дитину. Не міг знайти фотоапарат. Перед цим Олег просив дати його товаришу на якийсь захід. Я не дозволив, а потім мені треба було – не бачу, хоч обшарив усю хату. Син божився, що фотоапарата не чіпав. Але я не повірив і відлупцював його. Потім знайшов у машині. Було соромно. Вибачився перед Олегом, дав йому сотню, щоб загладити свою провину.
Молодшому дістається більше за старшого. Він розбалуваніший. Не ходив у садок, виховували мої батьки, він не знає дисципліни. Може отримати за незібрані іграшки, порвані штани, неохайний вигляд.
Бити треба, але не так, щоб дитина залишилася інвалідом.
Не можна карати старшу дитину при молодшій
Любов Канішевська, 45 років, доктор педагогічних наук,
завідувачка лабораторії виховної роботи в закладах інтернатного типу:
– Зараз більшість педагогів дотримуються гуманістичного напрямку й повністю заперечують тілесні покарання. Вважають також неприпустимим карати позбавленням свободи руху – ставити в куток, наказувати сидіти чи стояти сумирно; ігноруванням – не спілкуватися, вдавати, що не чують прохань; мовною агресією – підвищувати голос, залякувати надприродними силами.
Дітей не можна сварити за особливості темпераменту. Холерика – за непосидючість, флегматика – за повільність. За невдачі, бо дитина і так засмучена, присоромлена, а покарання розвине комплекси. За необережність, повільність і незібраність. Брудний або розірваний одяг. Прорахунки самих батьків. Проступок, вчинений через брак досвіду. Не слід карати на людях – в автобусі, на вулиці, бо це – публічне приниження. За імпульсивність, енергійність. За недоведену вину. Краще пробачити, аніж покарати невинного. Не можна карати старшу дитину при молодшій, рідну при прийомній або прийомну – при рідній.
текст: Надія ШТУПУН
Кризові періоди у дітей, коли вони особливо гостро реагують на покарання
2–4 роки
Дитина усвідомлює себе самостійною, починає відстоювати свої права. В її мові частішає фраза "я сам". Передати свої почуття словами малюк не може, через це починає вередувати.
5–6 років
У дітей розвивається уява, вони фантазують і вигадують. Дорослі
це сприймають як брехню. Карати за вигадки не можна, бо дитина не навчиться образно мислити.
12–14 років
Криза підліткового віку. До внутрішніх конфліктів додається гормональна перебудова організму. Будь-яка критика з боку старших сприймається у штики.
17 років
Дитина усвідомлює себе дорослою, шукає своє місце у житті.
3 
1
Коментарі
3