Якщо проговоришся, що цілував жінку у плече - ганьба на все СІЗО

 

Віталій КАЇРА, 32 роки, із міста Пологи Запорізької області. Відсидів чотири роки, вісім місяців і 13 днів. Його визнали винним у вбивстві й зґвалтуванні сусідки 13-річної Ольги Прищепи, яку насправді задушив пологівський маніяк Сергій Ткач.

- Мене взяли 28 вересня 2003 року. Неділя, дев'ята вечора, ми з батьком із села приїхали, замучені. Тут мєнти: "Ти Каїра?". - "Я". - "Поїхали". У кабінеті зразу: "Ти вбив, у нас є всі докази, експертизи, адвокат тобі не потрібен, підписуй. Підпишеш по-любому. Або ребра поламаємо". Я не вірив. Почали бити, не давали спати, вкинули у камеру. Там сидів зек, якому заплатили за те, щоб зламав мене. Зрозумів, що рано чи пізно ламають усіх, усі пишуть явку. Різниця тільки в тому, скільки днів хто витримує. Я підписав. Думав, треба дотягнути до суду, а він розбереться. А на суді ніхто й не думав розбиратися. За те, що я не визнавав провини і скаржився на катування, вліпили по максимуму - 15 років.

По етапу пішов у колонію №20 в місті Вільнянськ Запорізької області. Ізолятор і колонія багато чого навчили, поламали стереотипи. Тільки попав у СІЗО - зеки почали бити. Луплять усіх - з'ясовують, хто чим дихає і хто що з себе представляє. Скорився першого дня - ганьба, будеш парашу мити. Будеш терпіти і йти проти правил - уб'ють. Дивився, як інших перевіряли, робив висновки. Зрозумів, що треба по максимуму мовчати. Один ляпнув, що батьки заможні - його перестали бити, але він постійно за це платив. Родичі відносили кому треба гроші. Мене весь час провокували, випитували за жінку, як із нею спав, якими способами. Я мовчав, казав: "Це - особисте". Бо якщо проговоришся, що цілував жінку у плече чи шию - ганьба на все СІЗО, можуть опустити.

Ти вбив, у нас є всі докази, підписуй. Підпишеш по-любому. Або ребра поламаємо

Найважче було перші три місяці. За цей час треба завоювати авторитет, відповідати за свої слова, не зламатися, шанувати старшого в камері, дотримуватися порядку. Потім - легше, можна жартувати, щось трохи й розказувати. Жив у бараку, де було більше сотні людей. З усіма дружити не виходило. Треба мати кількох друзів, і то не дуже близьких, бо рано чи пізно здадуть. Говорити треба коротко, по суті, без перебільшень і фантазій. У колонії за кожне слово треба відповідати. Не дай Бог у лайці назвати когось підарасом чи залаятись "й..б твою мать". Матюкаються там усі, але кожне слово має значення. Родичів чіпати не можна. Не можна обіцяти: вийду, передам із волі все, що треба, співкамерників не забуду. Всі знають, що це - трьоп, тому дуже зляться.

У колонії гроші не ходять. Але за цигарки і чай купити можна все. Курять "Приму" без фільтра. Бо на довше вистачає. Недопалків не бачив - зеки скурюють усе вщент. Я через якийсь час кинув курити, але цигарки мені передавали. За дві пачки "Елему" на кухні вимінював тушену картоплю, суп, борщ. Іноді навіть м'ясо.

Найбільше у тюрмі хочеться того, що було на волі - шоколаду, згущонки, чогось домашнього. І найбільше гризе те, що нічим не зайнятий. Кожна хвилина здається годиною, кожен день, як рік. Щоб не здуріти, треба шукати якесь заняття. Я клеїв кораблики. Мені приносили детальні схеми середньовічних галер, виготовляв їх зменшені копії.

×