Біля Казанського вокзалу у Москві жінка-татарка риється у сміттєвому бачку.
"Тут постоянно три женщины в урнах копаются, но не русские, нет. Русские до такого не доходят" - розповідає на автобусній зупинці безпритульний Ілля, 65 років. Сам він живе і жебракує на Комсомольській площі - площі трьох вокзалів - 10 років. Через сиву бороду його називають Дідом Морозом.
"Вот слушайте, чему меня жизнь научила. В Москве паспорт хоть в трусы засовывай, потому что сопрут. Че Гевара, подожди", -- махає рукою на чоловіка у футболці із зображенням латиноамериканського революціонера. Той смикає його за рукав синьої чистої куртки – московським бомжам часто роздають "гуманітарку" , тому вони одяг не перуть, а щоразу переодягаються в новий.
"Тебе вилку? Держи. У меня документы украли, когда из Ростова приехал сюда. У него – показує на інваліда Миколу без двох ніг у візку, -- прямо из коляски вытащили , когда просил через дорогу перевезти. А он на операцию между прочим приехал!"
53-річний Микола із Саратова. Просить гроші у водіїв, виїжджаючи на трасу.
"Ну, а если уж украли, иди в посольство, если иностранец. А коли русский, заплати и все, - Тебе справку дадут, что ты без паспорта. У нас, заинька, билет в России без паспорта не купиш. Денег нет – укради, проси у людей. Потому как заработать негде. Разве что проситуткой, ты чистая, тебя возьмут", -- окидає поглядом з ніг до голови і сміється, показуючи гнилі пеньки замість зубів.
"Как украсть? Кто его знает, как крадут. Разве у бухарика какого. Если приезжий спрашивает: "Где здесь опохмелиться? Где магазин?" - все, он пропал. Останется без денег. Поэтому никогда не пей на вокзале", - заливається сміхом.
44-річна Алла - єдина жінка у компанії з трьох чоловіків. У неї запухле обличчя, облуплений ніс, але вимите волосся - безхатьків за рахунок міських соцслужб водять у баню – і гарні зуби. Зауважує, що на Комсомольській площі проживає близько 400 безпритульних. Ночують на вулиці, під парканами, у підземному переході. За гроші просяться в охоронця зайти в приміщення вокзалу.
"У нас своя компания. Обуванием - (грабуванням людей ) не занимаемся. Ребята деньги просят. Нам дают нормально , когда и 2000 в день виходит ( 540 гривень ) Николай зарабатывет больше всех , потому что инвалид. Ему в пионерлагере труба на ноги упала. Еду часто приносят. А еще супы для таких там мы социалка развозит. Я попрошайничаю. Говорю одно : "Дайте, кто скоко может, Хритом Богом прошу".
У Алли, яка бомжує 25 років, на шиї хрестик. Є вони і в чоловіків.
-Мы в церковь ходим,- розказує Ілля. – Нас там одевают, прихожане одежду приносят. Вот крестик оборвался. Надо как-нибудь запаять. 200 рублей ( 54 гривні) стоит", -- витягує із кишені срібний хрест .
"А вот Мать Тереза, - ну эта Матерь Божья, -- показує на ланцюжку дві іконки. – В Бога веруем, а как же. – Молиться? Нет. Зачем?"
Сергій – четвертий із компанії друзів - витягає з торби пляшку вина. Розливає. До зупинки підтягуються кілька чоловіків. Кожний має пластикового стаканчика в кишені.
Коментарі
2