"На день народження Сашка я знайшла його фото в одній з донецьких лікарень" - сестра зниклого кіборга

Аліна Фрідріх шукає свого брата, зниклого безвісти кіборга Олександра Бондаря, з 20 січня 2015 року.

"Він був на захисті Донецького аеропорту з 6 по 21 січня. Туди їх переправляли через блок сепаратистів. Після обшуку вони дозволяли перевезти з собою тільки по одному ріжку. Брат виходив на зв'язок постійно. Ми домовилися, що якщо він телефонує зранку, то знаємо, що з ним усе в порядку. Починаючи з 14 січня брат говорив батькові, що патронів у них залишилось дуже мало. Ми телефонували у Міністерство оборони. Просили, щоб хлопцям допомогли. На що нам відповідали, щоб не хвилювались, бо допомога до них їде", - розповідає жінка.

Після першого підриву Аліна Володимирівна телефонувала до підполковника Гуріна, який очолював зведений підрозділ двох бригад та батальйону.

"19 січня з ними ще був Гурін Сергій Геннадійович. Хлопці, які повернулися з полону, казали, що він був єдиною людиною яка могла дати команду, знаючи що вже не було нічого захищати. Я до нього подзвонила, коли після підриву 19 січня його звідти вивезли. Він відповів: "Что вы все ко мне звоните! Я может контуженый?!". На що я відповіла: "Невже там в аеропорту залишилась хоч одна людина, яка була не контужена? Він сказав: "Ко мне больше не звоните, я контуженый"".

Після другого підриву аеропорту телефон Олександра уже не відповідав.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Дієву блокаду можна організувати лише з високих кабінетів" - кіборг

"Вночі з 20 на 21 січня до мене передзвонив батько Гавриляка Остапа (Остап теж був аеропорту) і запитав чи телефонував мені Саша. Тоді і дізнались, що аеропорт підірвали знову. Телефон брата тоді уже не відповідав. Коли повернувся з полону кіборг Тарас Колодій, розказав мені, що після підриву мій брат залишився живий, але мав сильну контузію. Тому не знав і не орієнтувався де він і що з ним відбувається. Постійно повторював, що йому потрібно заступити на пост. Тарас від нього відійшов до інших поранених. А коли повернувся, брата там вже не було. Потім хтось сказав, що бачив як він пішов в сторону злітної смуги. Десь через два тижні після підриву аеропорту його телефон з'явився в мережі. Коли подзвонила, мені відповіли російською. Відповіли, що знайшли телефон в бронежилеті на взльотці", – розповідає.

Жінка таки знайшла свого брата, але тільки на фото.

"Другого вересня на день народження Сашка я знайшла його фото в одній з донецьких лікарень. На фотографії людина з перебинтованою головою, руками і під капельницею. Батьки підтвердили, що це він. Є свідчення лікарів з тієї сторони, які казали, що він був у лікарні. Але де саме – нам ніхто до сьогоднішнього дня повідомити не може. Ні хто хлопців з лікарні забрав, ні коли, ні куди їх повезли".

Кілька разів Олександр приходив до сестри у сні. Щоразу в одному й тому ж.

"Ніби їде автобус і я знаю, що це везуть наших хлопців, які були в полоні. З того автобусу потім виходить мій Саша, ми обіймаємось, плачемо і він каже: "Аліна, нарешті ти мене знайшла!". Я впевнена, що Бог дає людині витримати рівно стільки, скільки людина може витримати. Я вірю і знаю, що брат живий. І він обов'язково повернеться".

×