Немає додаткових вихідних: українка розповіла про життя в Білорусі

5

 

Марія Гольцова з Донецька в перший рік війни на Донбасі переїхала жити в Білорусь.

Перед цим знайшла роботу у Мінську. Працює в престижному технічному вузі. Викладає матеріалознавство і технологію матеріалів, пише svoi.city.

"У Донецьку ми жили насиченим життям. Працювали в технічному університеті, крім викладання займалися науково-дослідницькою діяльністю і ніколи всерйоз не планували кудись їхати. Мрії подивитися світ - не в рахунок. Родичі, робота, машина, до моря рукою подати, дача під лісом - вийдеш на ганок будинку, в якому виріс, подивишся на зоряне небо - та де ще таке знайдеш", - пригадує Марія Гольцова. - Але замислилась про переїзд, коли почалися бойові дії на Донбасі. Навіть коли в кінці весни - на початку літа 2014 року знайомі донеччани стали виїжджати, ми все ще хапалися за надії пережити це все на своїй землі, що життя "піде по-старому". Надії ці закінчилися у вересні".

 

В Україні роботу в університетах ми не знайшли, навіть за допомогою друзів - "своїх нікуди дівати". Друзі пропонували виїхати в якусь європейську країну та отримати статус біженця. Мій вчитель ще зі школи підказав спробувати переїхати, жити та працювати в Білорусі.

В інтернеті прогуглила білоруські технічні університети. Вибрала найбільш потужний у Мінську, в якому хотіла би працювати.

Написала їм і прикріпила наші з чоловіком резюме та список публікацій. За два тижні відповіли, що візьмуть нас з чоловіком на роботу з умовою, що підтвердимо свої наукові ступені. Все вдалося. Тоді познайомилися з майбутніми роботодавцями. Через два місяці зібрали валізи і остаточно переїхала з чоловіком Григорієм, та 11-річним сином Федором.

Оскільки ми спочатку знайшли роботу в Білорусі, а потім переїхали, то наша історія не дуже типова. Інші земляки приїжджали, подавали документи в Управління по громадянству і міграції на оформлення так званого "додаткового захисту" і чекали три місяці, поки документи будуть готові. З цими документами вони отримували право на працевлаштування, на медичну допомогу і так далі

Люди, у яких в Білорусі живуть близькі родичі, можуть одразу подавати документи на оформлення посвідки на проживання. У нас був інший шлях. Наш роботодавець завчасно оформив дозвіл на працевлаштування іноземних громадян. Два роки ми працювали з таким дозволом, яке продовжується щорічно. Лише потім, згідно із законодавством, змогли отримати посвідку на проживання.

 

30 серпня 2014 року було видано указ президента Республіки Білорусь "Про перебування громадян України в Республіці Білорусь", де регламентувалося безліч питань з оформлення документів на проживання, працевлаштування, навчання в Білорусі громадян України, які проживали в Донецькій і Луганській областях упродовж як мінімум року.

Завдяки цим указом приїжджали донеччани і луганчани отримували реальне сприяння в органах влади, освіти і охорони здоров'я. Нам теж на початку нашої білоруської життя дуже допомогли положення цього указу.

 

На новому місці вразили хороші дороги. Продумані, з зручними майданчиками для відпочинку, зрозумілою розміткою. Розрахунок карткою можна здійснити навіть у найменшій крамничці. Вразили оснащені університетські лабораторії, сучасні поліклініки. У вузах навчаються по шість днів на тиждень. Робочі суботи дискомфортні. Та вже звикла.

Довелось звикати до погоди. Тут м'яка зима, а всі решта пори року — прохолодні. Люди мовчазні. Коли до нас придивилися, "оцінили", стали складатися не просто формально хороші, а теплі дружні стосунки з близькими по духу людьми. А до цієї обережності, обачності, мені здається, я звикаю до сих пір.

Свят з вихідними днями менше, ніж в Україні. Нема такого, що на Новий рік багато сидимо вдома. На Великдень і Трійцю додаткового вихідного понеділка немає.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська студентка розповіла, як живе з серцем білоруса

×