Зменшиться кількість національного кінопродукту. І цю порожнечу заповнить продукт російський - кінокритик

 

Потрібне стабільне фінансування кіногалузі й розвиток мережі кінотеатрів.

Так вважає кінокритик Дмитро Десятерик. Розповів Gazeta.ua про результати четвертої Національної кінопремії "Золота дзиґа", тенденції в українському кіно та культурну політику влади.

"У лідери премії вирвалися "Мої думки тихі", "Додому" й "Вулкан", - каже Десятерик. - Це не дивно, оскільки так чи інак уже мали успіх на міжнародних фестивалях. Тобто це фільми, зроблені на певному європейському рівні.

Найбільше номінацій зібрали артхаусні картини. По-друге, це дебюти. В той же час фільми, розраховані на масову аудиторію, жанрового спрямування і зняті режисерами старшого покоління, отримали здебільшого відзнаки в другорядних номінаціях.

У нас поки що погано розвинене жанрове кіно. Для цього треба більше традицій, грошей, фахівців, досвіду з виробництва таких стрічок. Артхаус потребує, з одного боку, менше фінансових вкладень. А з другого, в ньому режисери вільніші у своєму самовираженні, і над ними не так тяжіє певне соціальне замовлення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Золота дзиґа 2020": оголосили лауреатів національної кінопремії

"Мої думки тихі", "Вулкан" і "Додому" – це історії про вразливих героїв. Вони борються за себе, за своїх рідних і місце у світі. Але це не ефективні менеджери голлівудського кіно, не такі незламні лицарі, які долають усі перешкоди без сумнівів. Це живі, чутливі люди зі своїми слабкостями й вадами, як і ми. Показ реалістичних, суперечливих героїв об'єднує ці абсолютно різні фільми. А також ліричні, камерні сюжети. З невеликою кількістю дійових осіб і заглибленням у психологічні мотиви. Це поки що найрозвиненіший у нас напрям.

Подібне кіно – драматичне, артхаусне, авторське, експериментальне – є дотаційним за своєю суттю. Не націлене на те, щоб збирати великі кошти, багатотисячні аудиторії. То справа жанрової індустрії. Артхаусні фільми зустрічаються зі своїм глядачем на фестивалях і показах, пов'язаних із церемоніями нагородження, на ретроспективах. У масовому прокаті це завжди мала аудиторія. У всьому світі так. Просто можна було б зробити, щоб стрічку бачили трохи більше людей. Але для цього потрібні розвиненіша кінотеатральна мережа й потужніші рекламні зусилля, які не всі режисери і продюсери можуть собі дозволити. Талановиті автори й цікаві актори в нас є. Їм є що представити. Потрібне стабільне фінансування і розвиток мережі кінотеатрів. Тоді зустріч кіно з глядачем відбуватиметься активніше.

Культурну політику нинішньої влади оцінюю як катастрофічну. Якщо її не змінити, то в нашому кіно почнеться дуже серйозна криза, що знівелює досягнення останніх шести років. Це реальна небезпека. Може бути біда. Скорочення кількості проєктів. Зупинка тих, які вже почали знімати, але на завершення потрібні кошти. З тим бюджетом, який лишили на кіно, це просто смішно. Не вистачить навіть на підтримку дебютів. Вже не кажучи про те, що плануються ще пітчинги – на національні фільми, серіали.

Кіно – це тривалий процес. Зйомка картини і доведення її до готовності – справа не одного року. Якщо у нас буде різке падіння кількості проєктів, то це вилізе потім боком у післякарантиння – зменшиться кількість національного кінопродукту. І цю порожнечу заповнить продукт російський. Тобто це ще й політична загроза. Не знаю, про що думає влада. Можливо, вони й не мають нічого злого на меті. Але поки що це виглядає як некомпетентність. Як в економіці, так і в культурі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Працівники культури просять уряд звернути увагу на їхні проблеми

Відстоювати кіно в такій ситуації має Держкіно. Голова установи має бути більш активною. Кіноспільнота весь час б'є на сполох, але це мало чують. Є також профільні депутати, які займаються саме культурою. Щось мають робити. Те, що залежить від них, наші кінематографісти роблять. А чиновники від культури – явно недостатньо".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 14 травня.

×