17 червня ввечері загинула 37-річна поетеса Марина Брацило. Вона випала з вікна 5 поверху своєї квартири, яку 8 місяців знімала у Києві.
Друг поетеси Сергій Пантюк, 47 років, каже, що це не могло бути самогубство: "На самогубство це не схоже. Люди, які до того йдуть, помітні. А в неї справи пішли вгору. Півроку як влаштувалася на роботу хорошу - працювала у видавничій агенції "Наш формат" заступником головного редактора".
"Ми з нею вчора у Фейсбуці листувалися, а сьогодні об 11 з гаком я вже не змогла до неї додзвонитися, - дописала у Фейсбук ввечері у вівторок поетеса 44-річна Вікторія Стах. - А в попередньому, теж геть недавньому листуванні, Маринка мені писала, що ще народить двох синів".
Торік у Марини Брацило помер чоловік поет 38-річний Юрій Нога. Жінка важко переживала його смерть, переїхала з квартири, де жило подружжя у Броварах, до Києва.
"Ми з Юрою займалися щорічними смолоскипівськими семінарами, я ж там аксакал. Коли помер Юра, ми чим могли допомагали. Бо це так сталося — якраз був Великдень. Мені зателефонували, я вже був за Житомиром, їхав на батьківщину. Ми людей знайшли похапцем, які їй допомогли. У нього були сильні проблеми з судинами, ішемічна хвороба серця. Мав 38 років. Діток у них не було", - каже Сергій Пантюк. - Ми у Броварах у них не раз бували, а в Києві жодного. Запрошувала не раз. У лютому вітала мене з днем народження, каже: "Приїздіть з дітьми, у мене тут площі багато, можемо і посидіти і переночувати". Марина казала, що живе на 5 поверсі. Все планував вибратися. Бачилися реально року півтора тому. Але по телефону ми дуже часто розмовляли".
"Останнього вірша Марина Брацило написала 29 травня і розмістила на своїй сторінці у Фейсбуці. 11 років тому, згадують друзі, написала страшнього пророчого вірша: "Пообіцяла – й не встигла / (Правда, не з власної волі)…/ Ткались на персах стигми, /Маки вцвітали в льолю. /Ґави заціпило й меви. /Тиша снувалася шовком. /Отак взяла і померла. /Місто було у шоці".
"Завжди писала інтимну лірику, мрачняк не писала. А цей текст дуже чітко виділяється, - дивується Сергій Пантюк. - То вже після смерті Юри вона почала писати сумні тексти. Дуже вони любили одне одного. Марина смерть чоловіка дуже переживала. Була в депресії, майже не спілкувалася. Потім почала готувати до друку збірку його віршів. Юра був поет од Бога, але книжки жодної не видав. Ті вірші десь літали у повітрі".
65-річна вчителька української мови і літератури Ганна Черкаська готувала Марину до всеукраїнських олімпіад. Листувалася з ученицею через Фейсбук і часто дзвонила.
"На тому тижні ми довго висіли на телефоні і Маринка сказала: "Знаєте, ви першою зацікавили мене біографіями Маланюка, Теліги й Ольжича". Це були її улюблені поети. Жодного "блату" у мене не було, всі наші перемоги були чесними. А Марина кожного разу посідала перше місце. Батьки в ній душі не чаяли. Мама працювала в музеї, займалася етнікою і завжди з собою брала донечку. А влітку – в махновський степ до бабуні. Мама хотіла, щоб Маринка йшла в медичний, але переміг філфак".
Марину Брацило поховають у четвер 20 червня на Хортиці.
1 
4880
Коментарі
14Одним із останніх віршів була дитяча колискова. Вома мені зачитувала по телефону 15.06. Планів було багато. Зустрітися на Трійцю. поїхати разом в липні на море. Завмерло серце разом з нею
Царство небесне. Юре Волощак, загалом вона була Мариною, а не Марією... Життєрадісна дівчинка у студентські роки, якою її запам'ятаю, бо вчилися на одному факультеті, вона на курс старшою була. Шкода батьків, їм треба триматися заради пам'яті доньки. Хоча триматися - понад силу... І не варто зараз перепитувати сто разів "так шо, не біля чоловіка?" Це не наша справа. На Хортиці - Маринине серце, і до батьків вона саме там ближчою буде. І так вирішили, очевидно, батьки. А зі своїм Юрком вона вже зустрілася. Земля пухом... Там - також потрібні світлі душі.
Так що, поховають не біля чоловіка, а далеко?
Воля
Ну от ти й повернулася. Сідай!
Навряд чи путь твоя була легкою,
То ж відпочинь. Чекав тебе цей край
В стражденнім і величнім неспокої.
Це Божий знак, що знову ти прийшла
На землю, де народжена у росах,
Зорею осіянною цвіла,
Аж поки та гадюка вінценосна
Тебе не закувала у кайдани...
Ти повернулась!... Отже, знову з нами...
О, воле! То куди ж ти ? Поверни!
Озвись! – Та лиш луна пішла лугами.
Марія Брацило
Ой, чи спиться в Московщині? Бодай би не встали.
Спіте, що ж ви учинили – братів повбивали.
А не вбили, то зманили в недобру годину.
Чи згадали, чи жаліли матір – Україну?
Пішли собі в Московщину козаки по злидні
Лиш ви вдома залишились – вдома, в землі рідній.
Марія Брацило
14 липня вівторок Хортиця
Грицько, Тарас і писар ночували у Антонія і Людмили Брацило, і почули там справжнє чудо. Донька їх, Марина - геніальна поетеса. Їй 15 років, а глибина чуття така, яка може бути тільки у молодої чистої душі на Великій Україні. Ось її поезія.
Дума на зруйнування Січі
(написано у 13 р.)
Ой у полі, у широкім могила висока.
У могилі козаченько знайшов собі спокій.
Серед поля та могила - то твій дім, козаче.
На могилі твоя мила гірко, гірко плаче.
Звідки ж воно така кара? – Тужить бідолаха.
Порубали яничари, чи вцілили ляхи?
Вбитий-бо він – птахи сірі,
Не вас же карати –
Московітом, а по вірі
Вбитий своїм братом.
13 липня 1992. В музеї нас почастували хлібом-сіллю, салом, чаєм і бубликами. Людмила Брацило, співробітник музею, розповіла, що на острові на початку століття було біля 50 тисяч правічних дубів, а лишилися десятки. Ми шукали й обговорювали причину того, чому запорожці так легко здалися. „Червоточина в нас самих, – роздумує Людмила. - Щоб придушити супротив козаків, старшина побігла за допомогою в Новосіченський ретраншемент – постій москалів. І на Січ вступили російські війська. Це було за 6 років до зруйнування Січі".
Відтак пішла громада схилами крізь зарості морви і вишні, безсмертника, арніки, чебрецю, серед пахучого різнотрав'я до козацьких могил. Там поставили хрест із вінком, помолилися, мовчки присягнули і заспівали.
А ще мабуть в той самій рік в м. Запоріжжя прямо на зупинці проспекта Металургів Ви познайомились з дівчиною, вона була з гитарою у рожевому пальті. Розмовляла росийскою и дуже погано розуміла мвою ж рідно мову... А він розказував про одну неймовірно талановиту дівчину, яка пише чудові вірши та мріє навчитись грати на гітарі. Юрко, мабуть Ви тоді викорстали весь свій талант вмовляти, але я тоді "повелася",.... та отямилася тільці біля квартири.... а що було далі?
Страшенно сумно. Чому існують дві версії - що випала з 5-го поверху і що збив автомобіль? Чи не вбили її? Чув, що в Черкасах вже є бригади окупантів для пацифікації (побиття і знищення українців). Врешті це не новина. Так вбили Горську, Івасюка, Білозора, просто тому, що були талановитими Українцями.
Смерть дуже дивна. Особливо шо я за Мариною слідкував в неті, її вірші, тексти, блоги...хіба психолог прояснить суть цього шо сталося. Дійсно, я вже помітив (хіба сліпий не помітить), що дві різні, абсолютно між собою не пов'язані версії смерті...Наші таланти незахищені, як і народ український. Його далі винищують нащадки НКВДистів.
Дуже шкода, що йдуть від нас такі молоді...
ох, Маринко... Земля тобі пухом...