Субота, 27 червня 2020 04:45

Відчуття апокаліпсиса Україна переживала двічі - Забужко

Відчуття апокаліпсиса Україна переживала двічі - Забужко
Травень 1986 року в Києві – теж було порожнє місто. Я знаю, як жити в таких умовах — Оксана Забужко. Фото: facebook.com

Історія входить у смугу темних часів. Є потреба вхопитися за руки з однодумцями. Відгукнутись на слова інших людей. Живих і мертвих. Аби не утратити їх для майбутніх поколінь.

Про це каже письменниця Оксана Забужко. Презентувала збірку есеїстики "Планета Полин" у прямому ефірі онлайн-проєкту "Літкур'єр: читання уголос". Його транслювали на сторінці "Форуму видавців" у Facebook, пише журнал "Країна".

"Планета Полин" - це вибране, найважливіші есеї Забужко за більш як 20 років. Присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. Найраніший текст – "Прощання з імперією" 1997 року, написаний на смерть Йосипа Бродського. Найсвіжіший - цьогорічний "Час деміургинь" про Ольгу Токарчук. Також серед героїв книжки - Леонід Плющ, Соломія Павличко, Софія Яблонська.

"Цю портретну галерею розбито на три розділи: жіночий, чоловічий і колективний – українського суспільства на тлі епохи, - каже Забужко.

"Планета Полин: Довженко – Тарковський – фон Трієр, або про дискурс нового жаху" – найважливіший для мене текст. Для розуміння не тільки цієї, а всіх моїх книжок. І того, що я намагаюся в цій мові, культурі та світі взагалі робити. Написаний 2011-го на замовлення німецького видавця для збірки моєї есеїстики. Як-от "Напиши щось про Чорнобиль". Це було таке наступання на болючий мозоль. Я 25 років жила з цією темою як із проковтнутим каменем, про який невідомо як розповідати. Коли легше мовчати, ніж говорити. Тому в нас так багато непроговореного в нашій буремній, травматичній, але одночасно катарсичній і цікавій історії. Але треба здобути відваги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СРСР — це вічно підібгані пальці в тісному взутті

Есей "Планета Полин" розповідає про тему катастроф, яку почало XX століття і яка триває досі. Що з цього виникає і як із цим собі давати раду, як цій історії сказати "так". З новою і свіжою силою звучить під час нинішньої епідемії. Коронавірус – продовження цього сюжету. Хоча, звичайно, не співмірний із чорнобильським досвідом. Але коли мене питає закордонний видавець: "Як ви даєте собі раду?", я кажу: "Для мене це не вперше". Травень 1986 року в Києві – теж було порожнє місто. Я знаю, як жити в таких умовах. І знаю це відчуття апокаліпсиса, яке Захід відкривав для себе вперше під час карантину. Порожні міста, паралізованість і страх. Але це ще не апокаліпсис. Його відчуття Україна переживала двічі – 1986-го на моїй пам'яті й 1933 року на пам'яті моєї бабусі.

Як вчитися говорити про те, про що нас не вчили говорити. Ось про це книжка. А полин у назві – тому що це концепт гіркоти, згіркнення людей і життя. Ідея – як не згіркнути.

Література стоїть на гуманістичних цінностях. Починає бути мистецтвом не тоді, коли це розважалочки і гра в слова. А коли автор передає в мистецький спосіб певний ціннісний меседж, дає читачеві знак його несамотності. Ти не один у світі, під цими холодними зорями".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 25 червня.

Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку в сім'ї викладачів-філологів. Коли мала 8 років, родина перебралася до Києва. Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему "Естетична природа лірики як роду мистецтва". Викладала естетику й історію культури у столичній консерваторії. Із 1988-го – старша наукова співробітниця Інституту філософії Академії наук України.

У 1992–1994 роках працювала в США як запрошена письменниця і фулбрайтівська стипендіатка. Викладала україністику в Пенсильванському, Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.

Перший вірш опублікувала у 12 років. Із 1985-го видала шість поетичних збірок. Також – прозу, есеї, публіцистику, листування з мовознавцем Юрієм Шевельовим, розмови з польською журналісткою Ізою Хруслінською. Із найвідоміших філософсько-літературознавчих праць: "Шевченків міф України", Notre Dame d'Ukraine – про Лесю Українку.

1996-го вийшов друком дебютний роман "Польові дослідження з українського сексу". Вважається першим бестселером незалежної України. Перевидавався 10 разів. 2006-го визнаний "книжкою, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності", за соціологічним опитуванням агенції "Еліт-профі". Перекладений 15 мовами.

2009-го з'явився роман "Музей покинутих секретів". Це родинна сага на 832 сторінки, де переплітаються три покоління – від 1940-х до 2004 року. Твір здобув низку відзнак, зокрема Літературну нагороду Центральної Європи "Ангелус". Торік увійшов до топ-20 найкращих романів XXI століття за версією швейцарської газети Tages Anzeiger.

Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня. Торік отримала Шевченківську премію за збірку публіцистики про виклики сьогодення "І знов я влізаю в танк".

Зараз ви читаєте новину «Відчуття апокаліпсиса Україна переживала двічі - Забужко». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 370
Голосування За якою перенесеною культурною подією ви найбільше сумуєте?
  • Книжковий Арсенал
  • Кінофестиваль "Молодість"
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Leopolis Jazz Fest
  • Kyiv Comic Con
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода