У київській опереті відбулась церемонія нагородження Всеукраїнського фестивалю-премії "ГРА". Відзначили 12 вистав у п'яти номінаціях. Театрознавиці Світлана Максименко та Олена Либо розповіли, яким є сучасний український театр та які вистави "ГРИ" їх здивували.

 

Світлана Максименко, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського університету ім. Івана Франка:

- Ми побачили іншу якість українського театру - креативного, відкритого. В ньому завжди присутня душа, чого вже немає в європейському театрі. Там на перших місцях – техніка та форма. Як експертка фестивалю-премії "ГРА" передивилася 23 вистави. В нашому театрі стався естетичний прорив завдяки новому поколінню. Це молоді жінки - режисерка Тамара Трунова, продюсерка Дикого театру Ярослава Кравченко. Остання взяла на себе функцію забезпечення творчого процесу. В українському радянському театрі режисерок-жінок було мало, можна перерахувати на пальцях однієї руки - Ірина Молостова, Алла Бабенко. Не хочу применшувати й роль молодих режисерів-чоловіків, як Іван Урицький, Стас Жирков, Давид Петросян.

Європейців приваблює у нас поєднання експериментальності з духовністю, чим багата одна з вистав-лауреатів в номінації "Найкраща драматична вистава" "Альбатроси" київського Театру на Лівому березі. Тут і психологізм, і потужність акторського складу, і важлива тема віку. Колись, в середині 1980-х, по телевізору показували німецький фільм про кохання старих людей. Потім всі його обговорювали. Ця тема в українському соціумі досі відсутня. А ці люди, живуть, кохають, страждають. В театрі в основному показують вистави про молодь чи про людей середнього віку. Але після 60 років життя не закінчуються, відбуваються серйозні драми. З темою старості працював у виставі "Пустостан" львівського лялькового театру режисер Олексій Кравчук. Це філософська історія про родинні стосунки і ставлення до старості. Для рідних баба постійно чужа, її ніхто не розуміє, вона всім заважає.

Переможець в номінації "Найкраща камерна вистава" - "Любов" київського театру "Золоті ворота" - не сюжетний спектакль, в ньому багато експресії. Демонструє, що любов - це те, що примушує нас бути королевою чи рабинею, що нас підіймає і кидає, прикрашає і знищує, але завжди дає світло і політ. Герої вистави розповідають про свої переживання, кохання, що змушує їх інколи робити безглузді речі. Роблять це щиро та відверто. Також в цій номінації перемогла вистава столичного Молодого театру "Ласкаво просимо до пекла" про війну на Донбасі. В ній трагедія поєднується з побутом і трагізмом. Тема війни сьогодні - соціально затребувана, але мало театрів готові за неї взятися.

Сподобався незвичний підхід до опери Верді "Травіата" в Одесі. Вперше побачила, як можна поєднати драматичне виконання та прекрасний вокал, створити розпач кохання. Ми звикли, що опера – гарний вокал і статика. А в цій виставі відбувається проживання ролей. Завдяки актрисі та режисеру Євгену Лавренчуку, який є учнем Романа Віктюка. Він не позбавив оперу психологічного і драматичного наповнення. Вистава дуже динамічна, фантазійна. В одному з епізодів героїня з'являється на сцені з двома собаками.

У львівських театрах зараз перехідний період, відбувається зміна керівництва, відходить старе покоління, на його місце приходить нове. Пішов з життя директор театру "Воскресіння" Ярослав Федоришин, який заснував міжнародний фестиваль "Золотий лев". Також вже немає з нами головного художника театру Марії Заньковецької Мирослава Кипріяна, який був патріархом, працював в театрі з 1957 року.

 

Олена Либо, викладачка кафедри театрознавства Харківського університету мистецтв ім. Івана Котляревського:

- В українському театрі продовжується осучаснення тематики. В репертуарі частіше бачимо вистави, які створені за сучасною драматургією. Або режисери переробляють класику, вона стає актуальною і політично значущою. Як "Енеїда XXI" Одеського театру імені Василя Василька. Вважаю Максима Голенка одним з найполітичніших режисерів сучасності. Не боїться торкатися актуальних тем. Дія перенесена у наш час, Еней та його друзі - біженці з Донбасу, які мандрують регіонами України у пошуках нової домівки. У виставі фігурують золоті унітаз і батони, рейдерське захоплення припортового заводу, впізнавані сучасні політики та олігархи. Поступово ми проходимо до таких вистав, які відкривають наші рани, драми, переосмислюють історію – минулу і сучасну.

Сьогодні український театр розвивається як проєкт, який створюється акторами та режисерами з різних регіонів. У тій же "Енеїді" грають кияни та одесити.
Репертуарний театр сам по собі вже нецікавий. За кожною виставою повинно бути обговорення: команди спектаклю з глядачами, критиками, культурологами. Такі дискусії вже проводять київські театри "Золоті ворота" та на лівому березі. Так вони розуміють, який їх глядач, що думає про їх виставу.

Театр вже не є чисто вербальним, коли написали п'єсу і за текстом поставили виставу. У нас з'явився інтерактивний, документальний, театр переселенців. На жаль, у переможці не потрапила київська "Пеніта опера". У цій виставі підіймається тема жінок, які отримали довічне ув'язнення. На основі реальних історій, які записала драматургиня Тетяна Киценко. Це не нова тема. Харківський театр "Арабески" років 15 тому працював в тюрмах і колоніях, робив спільні вистави з ув'язненими. Але не так масштабно. Шалено радію, що перемогу серед експериментальних вистав дістав івано-франківський театр з "Дванадцята ніч, або Що захочете" за Вільямом Шекспіром. Вона створена професійною художньою командою, але грали волонтери та ветерани війни. Вони виступали англійською мовою. Не було відчуття, що це не професійні актори. Життєрадісний, світлий спектакль, де виконавці віддавалися на повну. Окрім текстів Шекспіра англійською, українською розповідали, хто вони та що зробили в цьому житті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Книга року ВВС 2020: оголосили переможців

Ще одна важлива тенденція - з'являється інклюзивний театральний продукт. Особливо це було помітно в дитячих виставах. Один з переможців в цій номінації - "На хвилі" Полтавського театру ляльок. Учасники - діти з міського центру соціально-психологічної реабілітації. Під час спектаклю їх залучають до гри та вони самі стають акторами. Варто з дитинства привчати, що є люди, які не можуть ходити, але вони такі ж самі. У Миколаївському театрі ляльок поставили інклюзивну виставу "Мауглі" для дітей з вадами слуху. Щоб дитина розуміла, що відбувається на сцені, актори вивчили мову жестів. В залі поставили колонки, і музика, яка звучить, відбивається у підлогу, нечуючі глядачі відчувають її вібрації.

Чимало вистав театри створили за фінансової підтримки Українського культурного фонду. Більшості театрів не дають гроші на нові постановки. Роблять з тих коштів, що заробляють або подаються на гранти. Наступний рік буде ще складніший, бо цьогоріч грошей в театрі ніхто не заробив.

Зараз у спектаклях застосовують інноваційні технології – візуальні ефекти, проєкції. Раніше ми навіть не думали, що таке може бути у нас. На жаль, в харківських театрах з матеріально-технічною базою біда. У важкому стані знаходиться театр імені Шевченка, один з найстаріших в Україні. Там немає ремонту, нормального звука, світла. А трупа така, що дасть фору багатьом. У театру музкомедії взагалі відсутнє приміщення. Трохи краща ситуація в театрі російської драми та театрі ляльок.

×