Режисер і актор Ахтем Сеітаблаєв, який позаторік зняв першу повнометражну художню стрічку про кримських татар "Хайтарма", працює над фільмом про оборону Донецького аеропорту "Кіборги". Режисер стверджує, що багато героїчних подій цієї війни, які стали вже легендами, потрібно відтворити в кіно по гарячих слідах.
Заборона на російські серіали в телепрокаті спонукає режисерів знімати більше українського продукту?
За браком російського замінника канали почали знімати дуже багато українського контенту. Сам тільки-но закінчив зніматися в серіалі "Центральна клінічна лікарня". Драмеді на фоні професії. Справжні лікарі, мабуть, з посмішкою поставляться до того, як саме ми там "робимо операції". Але хочемо показати людські стосунки, любовні трикутники, пошуки себе. Це праця восьми місяців.
Почали знімати 24-серійний фільм про людські історії, пов'язані з дорогою. Це вертикальний серіал. У нас немає наскрізних героїв. Кожна серія — це нова історія і нові артисти, причому всі українські. Сподіваємося, що це буде палітра людських історій, різних по жанру — серед них є і драми, і мелодрами, і детективи, і горор. Хоча ми й обмежені в бюджеті для такого роду продукції. Канали можуть виділяти певну вилку: це варіації від 20 до 50 тисяч доларів за серію. Гроші в кіно — це кровоносна система: від сценаристів, реквізиту і техніки.
З серіалами, мабуть, в цьому плані легше, порівняно з повним метром.
Серіали різняться. Тим більше, що зараз цей жанр на піку популярності, і тому стає дедалі якіснішим. Багатосерійність дозволяє показувати історії більш об'ємно. Подивіться, як багато у світі з'явилося якісних високобюджетних серіалів.
Як справи з цим в Україні?
Ми живемо зараз у дуже складний час. Частково заборона на показ російських фільмів зіграла свою роль в тому, що відбувається певний бум зйомок вітчизняного кіно. Ми з одного боку — змушені, бо немає російського замінника. А з іншого — у суспільства з'явився запит на власних героїв. Багато контенту, який зараз знімається, - прямий замінник російського: це серіали про міліцію, слідчих. Але ми все-таки намагаємося відійти від кримінального підтексту і зосередитися на суто людських історіях. Хочеться зробити оригінальний продукт, щоб відчути ковток свіжого повітря — чи то спосіб зйомки, чи музичне оформлення, чи нові обличчя на екрані, чи сама тематика.
Чи є затребуваність на особливі теми у глядача? Чи він готовий споживати цілковитий еквівалент російського контенту?
По-перше, чоловікам завжди цікаво подивитися на те, як чоловік на екрані робить справжні вчинки, навіть у побуті. Щоб могти порівняти з собою: чи зміг би я так само? Маскулінне кіно про суперменів і людей, які в силу професії щодня зіштовхуються з потребою робити вибір, завжди буде актуальне. Радує, що тепер ми у ньому не соромлячись показуємо свою країну — уже не прикриваємо номерних знаків на машинах, показуємо в кадрі впізнавані ландшафти міст. Не розумію, навіщо вдавати, що знімаємо в якомусь місті N, якщо це Київ.
Чому була така практика?
Кіно потрібно було продавати в Росію, а там не відомо як поставляться до того, що в кадрі машина раптом проїде повз український прапор. Кожен приймає свої рішення чи то з точки зору бізнесу, чи з точки зору переконань. Я не приймаю такої форми співпраці, коли ти повинен знімати так, наче тобі соромно за свою країну: приховуєш усі її прикмети, і обов'язково повинен взяти якусь кількість російських акторів, інакше російський канал це не купить.
Російські канали продовжують купувати українське кіно?
Давайте назвемо речі своїми іменами: тільки три, максимум чотири канали здатні купити і зробити рентабельним твій продукт — ОРТ, РТР, СТС, НТВ. Немає в Росії народних каналів, і українські фільми, які продаються в Росію, транслюють ті канали, які ведуть проти нас ідеологічну пропаганду. Особисто я не уявляю зараз своєї співпраці з російськими каналами, які є рупором фашистської ідеології. А тільки такими вони там і є.
Українське кіно може зацікавити зарубіжжя по інший бік кордону — Польщу, Білорусь?
Теоретично так. Дивлюся, що йде на їхніх екранах. Наші серіали і телемуві часто на порядок вищі за польські й німецькі. Інша справа — чим їх зацікавити? Основна проблема криється в головах. Тому що протягом всього часу незалежності переважна кількість контенту українські продакшн виробляли на замовлення російського телебачення. Ця практика давала їм заробіток, але зовсім відбила бажання шукати інші форми, інших країн-партнерів. Умовно кажучи, вас присадили на нафтову голку - і чого вам смикатися? Зараз у крупних бізнесменів по спині тече холодний піт: вони не знають, як жити далі за відсутності російського ринку.
У країні триває війна. Люди хочуть бачити на екранах нових героїв?
У суспільстві з'явився запит на власних героїв. Зараз народжуються не тільки нові герої, а й новий епос - рівня козаччини. Нова українська міфологія. Хочу по гарячих слідах зняти фільм "Кіборги" - про оборону Донецького аеропорту. Це ж уже легенда. Наталка Ворожбит пише сценарій. Знімемо 4 серії для телевізійного показу і повний метр для кінотеатрів. Усі персонажі історії списані з реальних прототипів, тільки деякі образи збірні. Я веду програму "Хоробрі серця" на 2+2, одна з наших передач була присвячена кіборгам. Прийшли 9 чоловік зовсім різних професій. Серед них був театральний режисер Андрій Шараскін — боєць Правого сектору з позивним Богема, був 19-річний хлопчик з позивним Цезар, який за три тижні здав усі нормативи спецназу, був доцент ІТ-технологій, був політолог. Ці люди перемелювали російський спецназ у Донецькому аеропорту. Злочин не зняти про це кіно. Хочемо показати народження нових людей нової країни.
Коли зустрічаю молодих людей 20-ти років, які в сини мені годяться, і які вже пройшли війну, хочу, щоб вони прийшли до влади. Багато персонажів нинішньої влади погрузли в минулому: всі пов'язані якщо не по бізнесу, то по кумівству, у них там папочки один на одного є. Складається враження що всіх нових людей, які приходять у владу, там опромінюють - настільки вони потім змінюються.
4 
4880
Коментарі