Режисер реклами та кіно, журналіст і письменник Олег Ущенко вважає, на пострадянському просторі кінематографічний світ поділений на своїх і чужих. Також - що глядачам не варто покладатись на думку критиків, а замість цього - йти дивитися фільм самому. Зараз українське кіно потроху, але розвивається. Такими думками Ущенко поділився в інтерв'ю з кореспондентом Gazeta.ua.
- Пане Олег, у чому, на ваш погляд, найбільша проблема українського кіно?
- Найбільша біда нашого кінематографу (якщо він взагалі існує!) в тому, що причетним до нього людям, напевно, через певні стереотипи, не хочеться грати за правилами, які давно діють у світі. Українцям чомусь не вдається зістикуватися зі світовим кінематографом. Мало хто знає, але багато голлівудських кін продукують у Чехії, Угорщині, тощо. Там є інфраструктура, знають англійську, врешті, там шліфуються місцеві кінопрофі. Недавно стався неприємний випадок з Івано-Франківськом. Німецький режисер планує знімати фільм про кохання галичанки з австрійським вояком. Але через сучасну забудову центру "Станіславів" фільмуватимуть в невеличкому містечку Чехії. Боюся, щоби з нашим кінематографом не сталося такого, як із телебаченням – є купа каналів, але люди дивляться в'яло.
- Як подолати цю проблему? Як раціональніше було б виділяти кошти на фільми?
- Давайте спершу вияснимо, чого ми добиваємося – створити кілька фільмів, чи створити індустрію? На кілька фільмів гроші можна нашкробати завжди. А от індустрія, якщо то не її рахітна імітація, мусить існувати поза допомогою держави. Держава має стати законодавчим регулятором - забезпечувати стимулами для розвитку індустрії. І стимулювати треба не тільки виробників кіно, але і його прокатників та кінотеатри, наприклад, щоби вони могли компенсувати збитки, якщо відмовляться від прокату у прайм-тайм іноземних кін на користь вітчизняних. Є сенс давати на фільми не просто гроші, а безвідсоткові кредити. Це підвищить відповідальність за кінцевий продукт. Слід, найперше, дослідити, на що найактивніше ходять наші люди?
- У чому ще є складності?
- У нас на кіно заробляють не на кінцевому продукті, а в процесі його виробництва. Поки що не було випадків, щоби вітчизняне кіно дало серйозні касові збори. Для початку, хоча б наші кінематографісти навчилися виходити на нуль і бодай повертати вкладену копійку. Для того слід шукати сміливі пропозиції зі свіжими ідеями неодмінно серед деб'ютантів. Перевага під час розподілу коштів має надаватися першим фільмам. Якщо продюсер чи режисер прийшов за грішми на другий фільм, то це має бути сигналом, що там не все добре. Якщо просять втретє, чи вчетверте, це вже тема для фіскальних органів.
- Ви якось сказали, що вас обурює висловлювання "голлівудщина". Хто це слово зазвичай вживає? І чому воно вас обурює?
- Цей термін інколи вживають українські "кіношники", причому вживають безпідставно. Мають на увазі масове кіно, спецефекти. Сама по собі індустрія Голлівуду побудована на ґрунтовних дослідженнях, на важкій праці. Там відслідковують уподобання і смаки людей, а тоді визначають на що орієнтуватися під час виробництва. Є мінімум три види фільмів: комерційний, авторське кіно і фільми для фестивалів. У авторському автор собі фантазує, що хоче. У фестивальному слід враховувати уподобання журі. Комерційне кіно працює на глядача.
- Зараз багато говорять про те, що варто відродити українське поетичне кіно. А якої думки ви?
- Що означає відроджувати – воно ж не вмерло? Воно просто відійшло разом зі своєю епохою. Раз воно було і стало ознакою добрих смаків авторів, то воно вічне, але тільки, як позитивна частина нашої історії. (Чого у нас, між іншим, не багато.) Час актуальності поетичного кіно минув. Уявіть, як я би прийшов до вас на зустріч у широченних кльошах і в сорочці зі здоровим коміром, як на старих фотографіях. Це - те ж саме. Але знаки поетичного кіно все одно не зникають. Взагалі, все хороше нікуди не зникає. Якщо ви дивилися "Хмарний Атлас", то помітите ознаки поетичного кіно і там.
- Тоді на які фільми ймовірніше пішов би український глядач?
- Тільки великий фантазер може думати, що українське кіно в момент "візьме" глядача. Того глядача спершу треба вивчити і визначити його орієнтири. Минулого року в Росії створили прекрасне кіно - "Метро". З точки зору ентертейменту - дуже круте. Спецефекти - супер. А воно "не пішло". Російська публіка не вірить своєму виробнику. Люди в Україні, як в усьому світі, орієнтуються на кінематограф Америки. І через це у місцевому кінематографічному світі на Америку прийнято нарікати. Та не має ніякої експансії. Ми є свідками звичайного природного добору, під час якого перемагає міцніший, підготовленіший, професійніший.
Як би то не виглядало дивно, але американці сильніші від нас через те, що ніколи не жили в таких ідеальних умовах, як наші кінематографісти. В Америці провал, то не тільки невідворотна втрата сотень мільйонів доларів, то втрата професійного авторитету, а з ним - інвестиційної привабливості. У нас вдався фільм чи не вдався, все одно і на якісь кінофестивалі "просунуть", а на домашньому фестивалі ще і премією нагородять. США перемагає за рахунок дуже жорсткого відбору. А це впливає на спосіб мислення тамтешніх кінематографістів. Ви уявляєте американського режисера, який би сказав приблизно таке: я зняв геніальний фільм, але публіка – ідіоти, які в тому не розуміються, і тому не йдуть його дивитися. От недавно фільм "Рейнджер" прогорів. Вочевидь тому, що герої з кольтами вже не цікаві. Публіці цікавіші нові технології. Але це вже інша історія. Про одне можна сказати впевнено - українці підуть на цікаве кіно будь-якого жанру.
- Але є цієї осені українські фільми, варті уваги?
- Я би не радив глядачам орієнтуватися на різних кіно- (і не дуже) критиків. Справа в тому, що на пострадянському просторі склалася така традиція, що кінематографічний світ поділений на своїх і чужих. Без лапок. "Кіношники" звикли хвалити своїх, і безпощадно, часто без будь-якої логіки, критикувати чужих. На цьому все і закінчується. Ось-ось на екранах з'явиться фільм "Тіні незабутих предків", навколо якого ведуться масивні суперечки. Я би взагалі не радив глядачам орієнтуватися на якусь критику, особливо написану в інтернеті. Найкращий варіант – піти на фільм і розібратися самому.
В цьому контексті я би ще хотів повернутися до Голлівуду. Там кіновиробництво - це комерція. Кіно - товар, який треба продавати. І це є домінантою. Продюсер з режисером лише випили по пиві і ідею обговорили, а тамтешні ЗМІ вже на повну трублять, що ось-ось вийде блокбастер. Мерчандайзери хапаються за калькулятори і прикидають, скільки і на чому можна заробити на супутніх товарах на основі фільму. Ми до цього тільки помало доростаємо.
Вже вийшло понад двадцять кін. Якими би вони не були, але то краще, ніж нічого. На жаль, жоден поки-що не вистрелив високими касовими зборами. Це ще попереду. Але поки-що на тлі монотонності множиться багато людей, які вважають, що вони можуть щось зробити. В смислі відзняти добрий фільм. З одного боку, то добре, бо не виключено, що між ними затесалися реально талановиті люди. А погано через те, що більшість цих людей не будуть вперто дертися до мети, а зупиняться на першій чи другій незначній перепоні і поповнять ряди тих, хто переконаний, що вони великі таланти. Такі люди, коли входять у свій специфічний раж, вони вже не займаються своїми проектами, а ходять за п'ятами тих, хто намагається щось робити, і доводять, що все не так, не правильно і з того нічого не вийде.
3 
4880
Коментарі
9