250 пейзажів від 100 українських художників — це найбільша виставка українського пейзажу за всі роки незалежності України. Відкрилася вона 21 серпня у Мистецькому Арсеналі у рамках проекту "Український ландшафт по той бік відчаю". Бачити в Арсеналі таке, здавалося б, традиційне і спокійне мистецтво трохи незвично. Мимоволі думаєш, що організатори намагаються цією експозицією заспокоїти нерви відвідувачам. Та де там: обриси острова на полотні Влади Ралко нагадують танк, безлюдний пляж на картині Андрія Дудченко відразу асоціюється із теперішнім Кримом, а робота "Незворотна краса" Артема Волокітіна 2013 року виглядає як ілюстрація до щоденних новин з Донбасу.
Ці пейзажі можна довго розглядати, намагатися впізнати знайомі місця, дати оку насолодитися кольором Криволапа і Бабака, фактурою Животкова, іронією Маценка. Можна дивуватися "амплітуді жанру", як каже куратор виставки Євген Карась: "Тут пейзаж постає у всіх стилях — від імпресіонізму до поп-арту." У повітрі, одначе, висить питання: чи доречно показувати пейзажі, коли у країні війна? Чому б не зробити виставку гострого соціального мистецтва?
"Український пейзаж і є гостре соціальне мистецтво," - відповідає Євген. "Коли в країні відбуваються трагічні події, культура допомагає будувати систему цінностей. Пейзаж, більш ніж будь-який інший жанр, візуалізує українську ідентичність. Війна змушує кожного вирішити, хто він: українець, росіянин, китаєць? У цих залах уся катрографія України. Тут багато Криму — наші художники любили його малювати. Думаю колись ми покажемо ці українські пейзажі в українському Криму."
Проект "Український ландшафт" має і зворотній бік: після пейзажів на глядачів чекають два зали фотографій Олександра Чекменьова. Він знімав людей у зруйнованому і звільненому Слов'янську, потім годинами говорив із пораненими бійцями із зони бойових дій. Фотопроект назвали "Справжня свобода починається по той бік відчаю". На світлинах спустошені будинки Слов'янська і їхні непереможені мешканці. З фотопортретів поранених хлопців дивляться очі, в яких немає відчаю, а тільки бажання свободи. Поруч із кожним фото коротка історія бійця: скільки років, де і як отримав поранення, ким був до війни. Знизу — номери банківських карток кожного з них.
"Проект у Слов'янську я спершу я знімав для себе," - розповідає Олександр Чекменьов. "Я сам Луганчанин, зараз не можу потрапити до себе додому. Мої батьки перші ночі обстрілів залишалися у місті, потім їм вдалося виїхати. Знімати у Слов'янську було дуже складно: там не варто казати, що ти журналіст, бо люди там не довіряють ЗМІ, байдуже з якої ти країни. Простіше було назватися людиною чи фотографом.Знімати у шпиталі було ще складніше. Першим фотографував Олега Березовського. Він втратив кисті обох рук. На підготування до зйомки у мене пішла година, а потім я двічі клацнув камерою. Він попросив, щоб я все зробив швидко. Олег не сумнівається, що для нього знайдуть протези і він буде потрібен армії і країні. Складно було у палаті: стоїш поруч із бійцем, заходить лікар, питає: - Ви батько? Кажу — ні. І раптом усвідомлюю, що по роках — він мені син, а у нього немає ноги, він уже ветеран війни. А ось Вася Піченко (Чекменьов показує на фото серйозного чоловіка у смугастій майці) —він полковник. Як у шпиталь не зайду — він на прогулянці із крапельницями. Медсестри кричать, що залишатися в палаті треба. А він ні, не хоче ні лежати, ні сидіти, хоче ходити. Казав: "Ще кілька нервів лишилося зшити, два пальця ще не працюють, але це дрібниці." А знаєте, що я там підслухав у їхніх розмовах? Вони думають, як будуть виступати на Параолімпійських іграх!
Не знаю, звідки у них стільки позитиву, бажання жити. У їхніх очах не побачив злоби. Нам у них треба повчитися. Хотів би, щоб мене ці хлопці покликали на весілля. І щоб я не знімав, а сидів за столом. "
Поки журналісти і перші гості дивилися виставку у сусідніх залах на Арсеналі Ідей галасували діти. Усі вони вимушені біженці з Донбасу цього року підуть до школи не у своїх рідних містах, а у Києві. На Арсеналі Ідей вони малюють, роблять досліди, граються і можливо на якийсь час забувають про війну. Їхній сміх котиться луною по залах Арсеналу і ми також на мить вважаємо, що все добре.
Проект "Український ландшафт по той бік відчаю" триватиме у Мистецькому Арсеналі до 7 вересня.
4 
4880
Коментарі