"Якби нам дали можливість раціонально, вільно розвивати суспільство, то ми б подолали наші сучасні вади, в першу чергу цинізм і "хапальний рефлекс". А зараз склалася така ситуація, що багато з нас, власне, й не знають, не уявляють — куди ж далі Україні йти", - говорив український письменник Борис Олійник в одному з інтерв'ю у травні 2008-го. Через 9 років його не стало. Помер 30 квітня 2017-го. Мав цукровий діабет, останні два місяці майже не ходив.
Борис Олійник - український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, у 1987-2017 роках голова Українського фонду культури. Герой України. Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України.
Мав активну громадянську позицію, відстоював національні інтереси, культуру, літературу. Gazeta.ua підібрала цікаві вислови письменника про українські реалії і спогади близьких про його життя.
ЦИТАТИ:
"Ми з вами — чи ви замислювались над цим — живемо в дуже цікаву епоху, епоху завершення не лише століття, але й тисячоліття. І я часто згадую, аналізуючи те, що зараз відбувається, відомий закон, згідно з яким усе, пробачте, що легке, — то випливає на поверхню. Піна всіляка, якщо хочете.
Ми з вами бачили, що вже чимало примітивних риторів згасло, з тих, які прудко вискакували на трибуни різноманітних мітингів і вправлялись там у красномовстві. Зрозумійте правильно: на тих мітингах були переважно чесні люди, котрі боролися і страждали у в'язницях; але були і "риби-причепи" і "п'явки", які, напившись крові, відпадали. Але ж люди честі думають, що й інші, ті, хто стоять поруч з ними, — теж такі ж, як вони, люди честі! Ось у чому ключова проблема", - пише day.kyiv.ua.
"Не можу не сказати й про те, що наш український "національний профіль" незабутньо проявився на Майдані, в листопаді 2004-го. Натхнення, мало не неземне натхнення в очах; по-друге: така маса людей — і жодного порушення, жодної краплі крові не пролилось! Ось це і є цивілізацією у найвищому розумінні слова. Проте, знову ж таки, вже через три місяці — все "повернулось на круги своя", попри все натхнення, попри прагнення свободи, щире єднання сердець... Як кажуть, сторч головою. Мабуть, дуже добре обирати "своїх вождів". Але не завжди "свій" означає "хороший"
"Ми можемо пробачити нашим владцям усе, за винятком одного: вони затримали самореалізацію, більше того — прихід до влади вже мало не двох поколінь молодих людей. А ми ж перебуваємо не перший уже рік у дуже цікавій ситуації (чи то комічній, чи то трагічній): у нас не вистачило бензину до "світлих вершин" комунізму, тепер не вистачає солярки до "світлих вершин капіталізму"
"Ми, українці, дуже добре, навіть геніально працюємо в іншій, чужій, системі. Але займатись системотворенням для себе, у власних інтересах — ось тут у нас виходить значно гірше"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Попрощалися з бійцем АТО, знайденим мертвим у Польщі
"Українці дуже багато програють у тому, що не пам'ятають тих, хто їм зробили добро"
"Я завжди говорив, що героєм у нас може бути кожен. От людиною —це вже складніше. Тому до звання ставлюся спокійно. Спасибі, звичайно. Але чи від того я став кращим, чи гіршим"
"Зараз прийшло в літературу чимало торгашів, орієнтованих передовсім на комерційний зиск і на потреби невибагливого читача, вони "печуть" свої романи з дивовижною швидкістю! Погляньте на цю навалу детективних романів! Це — конвеєр; автори читають (щоб брати за зразок) п'ять-сім романів такого роду, а потім "видають" на комп'ютері власний "шедевр". Треба чітко розуміти: це — не література, це — белетристика, вельми низького штибу"
Аби ж нам не заважали...
Та жилось би в Україні
Затишно, як в неньки,
Аби ж нам не заважали
Кляті воріженьки.
Всім би малось в Україні
Ліпше, аніж в тещі,
Коли б нам не заважали
Ті ж таки і... дещо.
Не було б улітку спеки
Гіршої од кари,
Ко б лукаві московити
Не покрали хмари.
І роси було б удосталь
На посіви й трави,
Так сябри із Бєлорусі
Всі дощі покрали
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Померла остання людина, яка народилася позаминулого століття
СПОГАДИ ПРО БОРИСА ОЛІЙНИКА:
"Робив велику кар'єру, одружився. Але ніколи села не забував. Йде вулицею - з усіма вітається. Не ставив себе вище за других. Часто ходив у клуб, магазин, дарував свої книги, виступав зі словом на сільських зібраннях. Приїздив на 25-ту річницю зустрічі однокласників, на День села. Коли був народним депутатом, поміг із села до райцентру покласти асфальт, у школу придбати комп'ютери", - розказала Олександра Соляник, подруга дитинства.
"Дуже добре пам'ятаю епізод зі шкільного життя. Новорічна ніч шкільного вечора 1950 року. Оголосили літературний конкурс. Вчителька сказала: "Увага! Перед вами виступить учень 7 класу Борис Олійник!". Вийшов білявий невеликий хлопець. Несміливо почав читати вірші про маму, про батьківщину. Посів перше місце. Це був його перший вихід на широку аудиторію", - додала Зінаїда Крига, однокласниця.
"Він завжди навідував могилу матері. Навіть на свої 60 років приїхав. На цвинтарі зібралися його знайомі, товариші дитинства. Я задля зустрічі проїхала на велосипеді 10 кілометрів з роботи. Обнялися, поцілувалися. Борисову жінку ніколи не бачили в селі. Він мало говорив про особисте", - продовжила Олександра Соляник.
Борис Олійник закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював кореспондентом. Був заступником головного редактора журналу "Дніпро" і старшим редактором однойменного видавництва. 15 років працював на посаді секретаря Спілки письменників. Був членом ЦК Компартії України. За радянських часів його двічі обирали депутатом Верховної Ради. У незалежній Україні проходив у парламент 4 рази. З Компартії його виключили у березні 2005-го. Тоді з трьома іншими комуністами підтримав призначення уряду Юлії Тимошенко.
Видав понад 40 збірок. Їх перекладали російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською й італійською. До його "Пісні про матір" написав музику композитор Ігор Поклад. Композицію виконували Ніна Матвієнко, Таїсія Повалій та Еріка. 1983 року Борис Олійник отримав Шевченківську премію, 2005-го - звання Героя України.
2 
4880
Коментарі