неділя, 23 серпня 2020 20:00

Україна блукає в тумані провінційних міфів. Немає компетентної правлячої верстви - письменник

Україна блукає в тумані провінційних міфів. Немає компетентної правлячої верстви - письменник
Насуваються темні часи, початком яких стане глибока криза довіри суспільства до всіх без винятку претендентів на лідерські позиції — Володимир Єшкілєв. Фото: Анатолій Гаєвський

Радикальні реформи – не перше завдання. Потрібен чіткий план, узгоджений з мислячим ядром громади.

Так вважає письменник Володимир Єшкілєв. В інтерв'ю Gazeta.ua поділився міркуваннями про те, що вдалося Україні за 29 років Незалежності і чого досі не досягнули.

Що зіграло ключову роль у становленні Української держави? Чого ми не доробили?

‒ У становленні Української держави ключову роль зіграло передусім небажання української частини імперської бюрократії ділитися місцевими ресурсами з Москвою у процесі перетворення пострадянської адміністративної верхівки на пострадянських "капіталістів першої хвилі". Другий фактор – наявність корпусу національної культурної пам'яті. Що дозволило українському сегменту імперської бюрократії ефективно легітимізувати свій "ресурсно-територіальний сепаратизм". Легітимізувати за допомогою проголошення Незалежності. 1991 року – лише на символічному та атрибутивному рівнях.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кожен гетьман має свого прототипа в сучасній історії — Володимир Єшкілєв

Відтоді продовжується процес наповнення цієї символічної оболонки необхідними для глибинного суверенітету змістами. Процес іде повільно. Але причиною цього є не так політичні фактори, як панування в українській громаді архаїчних - кланових, кастових, совково-колективістських - шаблонів мислення і споріднених із ним суспільних явищ та авторитетів. Подолання цієї архаїки займе, у кращому випадку, ще кілька десятиліть. І відбуватиметься на тлі спроб імперської реставрації. Це створює ризик на певний час опинитися у топосі поразки, тобто у просторі та часовій аномалії цієї реставрації. Сподіваюся, що цього вдасться уникнути.

Яка в України мета?

‒ Держава завжди має на меті себе саму. Тому що це бюрократія, яка прагне утримати за собою та своїми нащадками владу на певній території. Тому є сенс говорити про пункт призначення не держави, а тієї спільноти, громади, яка зв'язує свої смисли з країною і державою. Візію майбутнього формує та вузька складова громади, яку нині звично називати креативною, яка формує суспільну міфологію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Незалежність - це українські книжки у книгарнях і музика в ефірах

Україна в тому плані перебуває у ситуації зміни парадигми. Стара стрижнева міфологія, сформована ще за доби Шевченка і Драгоманова, свою справу зробила й не описує більше "горизонт майбутнього". За стрижневу позицію нині змагаються дві-три нові міфології, створені групами інтелектуалів у 1990-х. Усі мають одну "родову" проблему – вони провінційно-обмежені як з точки зору регіональної "прописки", так і з огляду оберненості на минуле. На жаль, жодна з них не відповідає на ключове питання: де місце української громади у світовому розподілі смислових ролей? Поки на це немає базової відповіді, горизонт сподівань формують ситуативні міфологеми. Зокрема про те, що сенсом існування України є захист умоглядних "європейських цінностей" від "східної орди".

Що нам шкодить у досягненні мети?

‒ Не можна досягнути мети, не маючи чіткого уявлення про неї. Українству найбільше шкодить тотальна недовіра до інтелектуалів та інтелектуального способу висловлювання. Відсутній реальний національний інтелектуальний дискурс. Голосів небагатьох незалежних мислителів ніхто не чує. Місце такого дискурсу займає беззмістовний "політичний срач", який генерують і підтримують як олігархічні ЗМІ, так і ті групи інтелектуалів, які продають за копійки олігархам свої міфологеми і репутації.

Без чого не вийде рухатися далі?

‒ Ми не маємо суспільно узгодженої дорожньої карти руху української громади в майбутнє. Не маємо традиції обговорення принципових проблем та перспективних програм у форматі "круглого столу". Немає загальнонаціональних авторитетів, здатних модерувати такі дискусії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Незалежність - це власний шлях розвитку і відчуття свободи

Поки громада вдовольняється режисованими ток-шоу та монологами пропагандонів замість відкритих обговорень, вона блукатиме серед фундаментальних питань, не знаходячи відповіді. Тому радикальні реформи не є першим питанням. Адже будь-які реформи без чіткої дорожньої карти, узгодженої з мислячим ядром громади, будуть лише імітацією бурхливої діяльності. Тим більше, що минулі століття не залишили нам у спадок істеблішменту, тобто компетентної правлячої верстви, яка стояла б на сторожі поміркованого й патріотичного політичного курсу.

Куди зараз іде Україна?

‒ Україна блукає в тумані провінційних міфів, намагається знайти свою еліту серед проституйованих політиків, коучів та медіа-трансляторів. Повзуча, багаторічна зовнішня агресія тримає суспільство в безвихідній напрузі, яка провокує істеричні пошуки "зрад" та дискредитує будь-кого, хто ризикує взяти на себе відповідальність та намалювати саморобну дорожню карту. Виглядає на те, що насуваються темні часи, початком яких стане глибока криза довіри суспільства до всіх без винятку претендентів на лідерські позиції.

Володимир Єшкілєв народився 1965 року в Івано-Франківську. Закінчив історичний факультет педагогічного інституту імені Василя Стефаника. Вчителював, викладав історію та правознавство в Західноукраїнському економіко-правничому університеті в Чернівцях. У 1990 роки видавав журнал "Плерома", у 2000-х був редактором літературного часопису "Потяг 76".

1992-го сформулював термін "станіславський феномен" – на означення групи івано-франківських письменників і художників, у творчості яких втілився український постмодерн. До нього належать, зокрема, Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько і сам Володимир Єшкілєв.

У 2011–2014 роках був куратором проєкту "Карпатська Мантикора". Провели 3 міжнародні літературні фестивалі, присвячені українській фантастиці, фентезі й альтернативній історії.

Протягом 2015–2018 років у Київському інституті сучасної психології та психотерапії викладав філософію та історію світової літератури. Упорядник глосарійного корпусу "Малої української енциклопедії актуальної літератури".

Написав 14 романів, зокрема "Адепт", "Пафос", "Імператор повені", "Тінь попередника", "Усі кути трикутника: апокриф мандрів Григорія Сковороди". Працює над трилогією "Прокляті гетьмани". Присвячена постатям української історії, відомості про яких у радянський період замовчували, а за незалежності – не відкрили заново. Перша частина - "Унія" про Івана Виговського - вийшла торік у видавництві "Фоліо". Друга - "Каїн" про Павла Тетерю - цьогоріч.

Зараз ви читаєте новину «Україна блукає в тумані провінційних міфів. Немає компетентної правлячої верстви - письменник». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі