Українські кіношники не хочуть розмовляти ні про що інше, крім війни

 

15 номінацій на Національну кінопремію "Золота дзиґа 2021" отримала драма "Погані дороги" режисерки Наталки Ворожбит. Містить п'ять новел про жителів Донбасу й українських військових.

На другому місці - "Атлантида" Валентина Васяновича про Донбас після закінчення війни з Росією. Має 11 номінацій.

‒ Уся інтрига навколо цих двох фільмів. Справді найсильніші, - каже кінокритик Антон Філатов. - Інша справа, що обидва присвячені Донбасу. Начебто нічого іншого в Україні не відбувається. Ніхто не розвиває свій бізнес, не лікує людей, не займається будівництвом, не створює сім'ю і не намагається налагодити в ній мікроклімат.

Чи не гостре питання здорового харчування? Екології, зокрема зеленої енергетики? Нетоксичного спілкування? Чорнобиля? Медицини? І це лише кілька прикладів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оголосили номінантів "Золотої Дзиґи 2021"

Багато проблем, які турбують українців, в нашому кіно минулого року не відображаються. Все звелося до однієї. Достатньо подивитися на п'ятірку номінантів на "найкращий фільм". Чотири про нинішню російську агресію. І один - про війни протягом декількох століть. Вітчизняні кіношники не хочуть розмовляти ні про що інше.

Чим пояснюється така зосередженість на темі?

‒ В останні роки була сильна установка Держкіно на патріотичні картини. Багато хто намагався дипломатично перекрутити формулювання і сказати, що патріотичне - це якісне кіно. Неважливо про що. Підніме імідж країни, кожного окремого українця та всього нашого кінематографа.

Але це тільки на словах красиве пояснення. А насправді розумілося буквально, тупо і дуже по-радянськи. Якщо патріотизм, значить має бути державний прапор, армія, захисник вітчизни.

Залишився примітивний, хуторянський, совковий підхід до створення кіно. І так небагато виділяється коштів і знімається. А більше половини - воєнні історії. При цьому в багатьох - однобічний погляд. Як нас атакували, як образили, які українці хороші, а всі погані. Шедеври жанру - як "Дюнкерк" або "1917" з останніх - не зводяться до одностороннього трактування того, що відбувається на полі бою.

Якщо ми не станемо критично підходити до подій на Донбасі - ця херня ніколи не закінчиться. Якщо не будемо прямо називати речі своїми іменами, то вже зараз допускаємо неправду. А коли закладемо неточності у формулюваннях, що є добро, що є зло на Донбасі - у підсумку можемо спотворити картину.

Потрібна швидка і чесна реакція на події. Оперативно розібратися, зробити висновки із ситуації і створити велике кіно. В Україні не зняли жодного шедевра про російсько-українську війну. Хоча триває вже восьмий рік. Попри те, що державні органи типу Мінкульту і Держкіно всіляко заохочують таке кіно.

Як оцінюєте фільм "Погані дороги"?

‒ Серед усього неякісного барахла, позначеного клеймом "патріотичне кіно України", знайшлося кілька гідних робіт. Які не грають з однобічністю, не роблять перегини. Актуальні, гострі, критичні фільми, хоч і не шедеври.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ніде не хочеться так любити, як на війні - режисерка фільму "Погані дороги"

Один із таких винятків - "Погані дороги". Показує глибокі психологічні портрети, світоглядні розбіжності. З приголомшливими акторськими роботами, які змогли передати під збільшувальним склом, наскільки складні протиріччя відбуваються всередині учасників конфлікту.

Кіно вчасно з'явилося. Важливе для всіх, кому небайдужі події на Донбасі. Має найбільше шансів отримати головний приз. При цьому не видатне. Сильна подія на тлі вітчизняного кінематографа. Але не в масштабі Європи.

Що скажете про "Атлантиду"?

‒ Другий фаворит, але скоріше фестивальний. У Венеції отримав найсоліднішу нагороду в історії сучасного українського кіно.

Така робота не мусить збирати величезну аудиторію в кінозалах або на стримінгових платформах. Це витвір мистецтва. А національна кінопремія має бути орієнтована на картини для широкого глядача. Але у нас фільмів трохи, вибирати нема з чого. Тому одні й ті ж і на фестивалях, і в широкому прокаті, і на "Дзизі".

"Атлантида" - не найкраще кіно, щоб розібратися в тому, що відбувається на Донбасі. Це авторське висловлювання. Васянович пропонує своє трактування, яким бачить майбутнє регіону. Стрічка в буквальному сенсі трохи відірвана від реальності, тому що події відбуваються за кілька років.

"Погані дороги" - більш глядацький фільм? Попри те, що обидва авторські.

‒ Авторський не означає фестивальний. Спілберг, Нолан, режисери "Месників" брати Руссо знімають чисто авторське мейнстрімове кіно. Заточене на те, щоб зібрати велику аудиторію, розповісти їй офігенну історію і донести корисні меседжі.

Фільм Ворожбит - теж авторське кіно. Було на Венеційському кінофестивалі, але якби не потрапило - не стало б ні гірше, ні краще. Все одно знайшло б свого глядача.

Стрічка звертається до людей, які не тусуються на фестивалях, а ходять у звичайні кінотеатри. Які живуть і на Сході, і по всій Україні. У будь-якій точці країни покажи "Погані дороги" - і це буде варто подивитися.

З іншого боку, специфічний фільм Васяновича багатьом буде нецікавий. На першому місці не те, що хоче побачити глядач, а що прагне сказати сам автор. Трансформує реальність, щоб змоделювати ситуацію найближчого майбутнього.

Яке бачення майбутнього Донбасу пропонує Васянович?

‒ Це його особиста думка, фантазія. Не означає, що розуміє, як у перспективі буде розвиватися цілий регіон. Цього не знають навіть найрозумніші науковці з крутих університетів, які аналізують дані. При всіх їхніх дипломах і професорському досвіді. А Васянович - не політолог, аналітик або прогнозист.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донбас можети стати зоною, схожою на Чорнобиль, але набагато більшою - режисер фільму "Атлантида"

Режисер змоделював ситуацію, що за п'ять років Україна перемогла. Але земля після війни забруднена, отруєна, нашпигована мінами. Комфортніше жити машинам, ніж людям, які їх обслуговують, а не навпаки, як повинно бути. Автомобілі, трактори, танки, потяги почуваються куди краще.

Це не прямою мовою говориться. Образний ряд із постійними підтекстами і символами всередині кадру підводить до того, що поствоєнний Донбас належить передусім механізмам.

Головний герой возить воду. Є один приголомшливий епізод, коли приїжджає на локацію на зустріч. Через кадр проїжджає великий екскаватор і у ковші везе покришку для землерийних машин. Зникає за кадром. За кілька секунд повертається вже із навантажувачем у зубах. Як кішка несе свого кошеня. Ніби батько-машина нагодувала покришкою механізовану дитину, взяла її в зуби і потягла кудись.

Такий символізм - одне з головних достоїнств в цьому кіно. Навіть крутіше виглядає, ніж фінальна сцена сексу серед трупів. Затяжна, гидка, дратівлива.

У Васяновича депресивний, занепадницький погляд. Але колоритний, яскраво виражений на екрані. Наскільки це реалістично? Думаю, дуже далеко. На територіях у наступні роки після страшної кризи війни зазвичай відбуваються великі зміни, починається більш жива активність. Я не бачив, щоб десь в Європі було настільки жахливо після бойових дій, як це показав Васянович.

Як Ворожбит розкриває тему?

‒ Якщо Васянович зосереджений більше на території, то Ворожбит - на людині. Посттравматичний синдром - колосальна травма, з якою важко працювати і за все життя можна не позбутися. Але що за цим стоїть, як війна може нашкодити психіці - відображено у "Поганих дорогах".

Кіно досить статичне, форма театру не до кінця вийшла з фільму. Але головне тут - не кіномова як така, а портрети. Найцінніше - неоднозначні, надірвані персонажі. У кадрі немає бойових дій, великої кількості військ, скупчення озброєння. Акцент на психології окремих людей. На їхніх прикладах режисерка показує, як кошмар війни псує і знищує життя. Що інформація, яку там бачиш, тотальна токсичність, яку в себе вбираєш - може нашкодити сильніше, ніж зброя.

В "Атлантиді" теж герої із посттравматичним синдромом. Але там ідеться про наслідки, а в "Поганих дорогах" - про причини.

‒ Можна і так сказати. Персонажі Васяновича залишилися на Донбасі і намагаються якось працювати, змінити життя або пристосуватися до обставин. Не позбулися своїх воєнних травм. Фізично здорові. Але психологічно перебувають у катастрофічному стані.

Ворожбит показує, звідки ці травми виростають.

На третьому місці за кількістю номінацій - "Толока". Представлена ​​в дев'яти категоріях.

‒ Мені незрозуміло, чому музейний, нафталіновий фільм Михайла Іллєнка включили в топ-5 українських стрічок року. Це дрімуча, крива халтура.

Не віриш в те, що відбувається на екрані. Це не справжні події, не жива історія. Костюми та грим виглядають жахливо. Зроблено на рівні бідного провінційного театру. Коли видно, що актор у перуці, що у нього накладні вуса, чистенька, випрасуваний декоративний історичний одяг.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перша екранізація Шевченка в незалежній Україні вийшла у прокат

Сюжет складається з набору історій, які розсипаються на шматки. З'єднувальна лінія - банальна. Попри століття негараздів, війни і ворогів, є люди, які самовіддано намагаються відновлювати з руїн хату. Щоб виживати і жити далі, незважаючи ні на що. За вікном все-таки 2021 рік. Багато прогресивних, оригінальних ідей розгортаються на території України. Уже супутники запускаємо в космос і розробляємо високі технології - яка нахер хата?

Єдина характерна риса картини - фантасмагоричні образи. Це теж авторське кіно, є свій стиль - але не перекриває інші косяки.

Як пояснити таку кількість номінацій?

‒ Це виглядає неприродно. 449 членів Української кіноакадемії - вузька група, де всі одне одного знають багато років. І голосують часто не тому, що фільм класний, а просто по дружбі. Підозрюю, що тут схожа історія.

×