Психолог Людмила Гридковець радить українцям перед виїздом на заробітки за кордон зважити ризики: можливу втрату зв'язку із родиною і складність адаптуватися до чужої культури
- Існує ілюзія того, що за кордоном гарно, а вдома погано. Багато моїх клієнтів, які у свій час повиїжджали, кажуть класичну річ: "Якби я в Україні працював стільки, скільки доводиться працювати тут, я мав би не менше, ніж маю тут". Тому якщо у вас є робота і дім, немає потреби нікуди їхати. Ви маєте все, що потрібно людині для щастя. Але їдуть за кордон як раз ті, хто мають — роботи, дім, родини, але їм здається, що там буде краще.
Яка мотивація людей, які виїжджають?
- Нерідко людина, замість того, щоб вирішувати проблеми, які тут накопичилися, думає, що якщо вона перетне кордон, то проблеми зникнуть. Але це всього-на-всього ілюзія.
Чим ризикують заробітчани?
- Перш ніж кудись від'їздити, треба подивитися, кого ми полишаємо тут, і чи беремо ми на себе відповідальність за свою родину, яка тут залишається. Нерідко батько-матір їдуть за кордон, намагаються заробити на дітей гроші. Але кошти, які вони привезуть, можуть забезпечити тільки навчання. А ті психологічні проблеми, які дитина отримає, залишаючись напризволяще при відчутті непотрібності, не варті цих коштів. Або жінка, яка віддалена від чоловіка, втратить більше, ніж отримає. За довгої відсутності втрачається зв'язок з родиною, внутрішній, глибинний. Як показує практика, родини, які роз'їжджалися на тривалий час і жили окремо, а потім возз'єдналися, можна по пальцях перелічити.
Чому прижитися за кордоном часом не вдається?
Якщо я їду з почуттям невдоволеності, то де б я не був, мене завжди наздоганятиме картинка, яка спонукатиме відчувати цю невдоволеність. Для того, щоб я міг позитивно вибудувати простір навколо себе за кордоном, я повинен переживати стабільне почуття вдячності до того, що я маю, до цієї землі, яка мене народила. Що б тут не відбулося, найголовніше — що мої батьки народили мене на цій землі. Крім того, треба цінувати себе. Усвідомлюйте, що ви їдете за кордон зі своїм надбанням: їдете продавати якийсь свій "товар" у вигляді вмінь і навичок. Цей товар був створений на цій землі і вашими силами. Важливо, щоб людина вчилася відчувати власну гідність. Лише тоді, переселяючись в інше місце, вона бере з собою свого роду скарб, а не торбу помиїв. Це ілюзія, що вас чекають з розпростертими обіймами. Будь-яка країна має механізм, який працює на те, що громадянин повинен країні приносити прибуток. Насправді єдині, кому ми потрібні, це своїм рідним.
Наскільки непросто адаптуватися до чужої культури за кордоном?
Я консультую родини, які повиїздили за кордон у повному складі. Тут теж виникає багато проблем. Фактор ментальності найголовніший. Якщо в Америці в 16 років нормально мати хлопчика і з ним знімати квартиру, то для українських батьків такий підхід — негативний. Хлопчик пішов до першого класу в Англії, приходить додому зі словами: "Мамо, я одружуся з Ендрю", — "Ти не можеш одружитися з Ендрю, тому що він хлопчик", - "А вчителька мені сказала, що можу. Ми любимо одне одного, підростемо, одружимося і всиновимо дитину". Мама йде до вчительки: "Моя дитина щось неправильно зрозуміла, бо каже мені дурницю". Вчителька заперечує: "А ви що, гомофобка?" Вчителька поставила на педраді питання щодо гомофобії батьків і чи можуть такі батьки виховувати дитину. Правда, вони бігом почали збирати документи для того, щоб повернутися в Україну. Багато є невідповідностей. Так, наприклад, дівчина, яка виходить заміж за мусульманина, повинна розуміти, що в разі чого дитина належить чоловікові і мусульманській громаді. Їдучи в країну, вивчіть заздалегідь її культурні цінності. Тоді виїзд буде дійсно обґрунтований, а не з позиції, що "моя ліва нога захотіла".
З вашого досвіду, українці легко наважуються на виїзд за кордон чи довго вагаються?
Є різні категорії людей. Включаючи тих, які легко виїздять, не замислюючись ні над чим. А потім мають проблеми, а є навпаки. Космополітичні особистості досить легко вживаються в будь-який культурний контекст, і це не становить для них певних проблем до певного часу. Практика показує, що у багатьох українців за кордоном після 45-50 років починає виникати туга за Україною, хоча до цього вони вважали себе космополітичними. Дієві люди, які весь час крутяться, не мають часу на депресію. Ностальгія з'являється після 50-ти. У цей вік професіоналізм розвинений на вищому рівні, але саме в цей час відбувається переосмислення цінностей. Пошук свого місця.
Чи багато серед українців космополітів?
Такі виростають в родинах, де не пропагувалася жодна національна ідентичність і жоден аспект власної гідності як українця, незалежно від того, до якої нації людина належить. Якщо людина не ототожнює себе з конкретним народом і з конкретною історію, і в родоводі людини присутні переплетення багатьох народів, то така людина є космополітична. Хоча історичний досвід кожного народу є, і на різних етапах життя починають відкриватися особливі ментальні речі, які притаманні певному народу, чия кров є в жилах космополіта.
3 
1
Коментарі
16