Ми живемо у неочікуваному і складному світі, де все бурхливо й часто змінюється. Поезія – це щоб перетривати найчорніші часи.
Про це журналу "Країна" каже перекладачка, викладачка і колумністка Марта Госовська. Розмовляли про цьогорічну лауреатку Нобелівської премії з літератури, американську поетесу та есеїстку Луїз Ґлік. Шведська академія нагородила її за "неповторний поетичний голос, який із суворою красою робить індивідуальне існування універсальним".
"Ґлік вирізняється мінімалістичним ставленням до мови, - говорить Госовська. - Точно і вдало підбирає слова та їх порядок. Літературознавці називають її скупою на слова. Розповідає про прості, буденні події так само просто й буденно. Але завдяки цьому й досягає ефекту очуднення нашого досвіду.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поетичний голос Луїз Ґлік можна назвати нервом доби - літературознавиця про нобелівську лауреатку
Творчість Луїз Ґлік – не масова література. Але попри свою високість, доступна для сприйняття, сучасна. З яскравим, упізнаваним авторським стилем. У неї неримована поезія – білі вірші. Користується синтаксичними засобами. Це можуть бути повтори якоїсь фрази або слова, незавершені, неповні речення.
У творах Ґлік постає приватна історія маленької людини. Зі своїми страхами, травмами, болями. Найбільшим лейтмотивом творчості є бажання любові, поваги. Також пише про природу. Наприклад, дія найвідомішої збірки "Дикий ірис" відбувається в саду, де квіти розмовляють одне з одним. Це дуже романтична поезія пікових емоційних переживань.
Протягом останніх пів десятиліття Шведська академія присуджувала Нобелівську премію Білорусі та Польщі. Логічно припустити, що повернулися обличчям до Східної Європи. На мою думку, Україна має дуже хороші шанси на отримання нагороди. Я особисто вболіваю за Оксану Забужко. Як, мабуть, і всі українці, які цікавляться літературою. Вона - претендент номер один з України. Очевидно, що для цього нам потрібно краще промотувати себе за кордоном. Більше перекладати різними мовами достойні українські книжки. Ставати помітнішими гравцями на світовій літературній сцені".
Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 15 жовтня.
Луїз Ґлік народилася 22 квітня 1943 року в Нью-Йорку, США, в родині угорських євреїв. У середній школі почала хворіти на нервову анорексію. Сім років проходила терапію. Навчалася у Колумбійському університеті, але через лікування не отримала ступінь. Працювала секретаркою, потім – викладачкою.
Почала писати вірші з дитинства. 1968-го дебютувала зі збіркою "Первісток". 1990-го книжку "Арарат" присвятила смерті батька. Газета New York Times написала, що це найжорсткіше видання про скорботу за останні 25 років. 1993-го отримала Пулітцерівську премію за збірку "Дикий ірис". У поемі "Жовтень" осмислює наслідки терактів 11 вересня 2001 року.
Загалом випустила 14 збірок віршів і дві збірки есеїв про поезію. Основні теми творчості - травма, смерть, природа. Також пише про дитинство, стосунки з батьками, сімейне життя. У творах спирається на міфи, історію чи природу, щоб розмірковувати про особистий досвід і сучасний світ. Серед ключових образів - Персефона, Еврідіка, Дідона, Одіссей, Ахілл.
Викладає в Єльському університеті.
Живе у Кембриджі, штат Массачусетс.
3 
4880
Коментарі