Те, що в Україні не знають Луїзу Ґлюк – це проблема нашого суспільства. Для американського та європейського читача вона топова, визнана авторка, яку неможливо переоцінити.
Про це журналу "Країна" розповіла літературознавиця Богдана Романцова. Розмовляли про цьогорічну лауреатку Нобелівської премії з літератури, американську поетесу та есеїстку Луїзу Ґлюк. Шведська академія нагородила її за "неповторний поетичний голос, який із суворою красою робить індивідуальне існування універсальним".
"Ґлюк - авторка серйозної, класичної поезії "високої полиці", - каже Романцова. - Її вірші - безпосередня реакція на загрозу. Дають найкраще осмислення світу в кризовий період. Там, де прозового мовлення не досить і воно нас ніби зраджує – поезія виявляється достатньо потужною і сильною. Твори Ґлюк добре вписуються в цю тенденцію.
Це одна з найщиріших авторок у сучасній літературі. У неї відверто автобіографічна, сповідальна творчість. Пише про трагедію, смерть. Про те, що ми перебуваємо просто перед прірвою, що дивиться нам у вічі. Не боїться говорити про свої травми, видаватися слабкою. У текстах часто повертається до юності. Не уникає писати про складнощі стосунків у родині.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нобелівську лауреатку Луїзу Ґлюк можна порівняти з Ліною Костенко
Автобіографічні мотиви поєднує з міфологічними, які є основою її поетичного світу. І таким чином виводить персональну історію на рівень значно ширший і глибший, давніший. Звертається насамперед до античної спадщини, на якій виростала. Майже в усіх її збірках є посилання на давньогрецькі образи, зокрема жіночі. Наприклад, один з основних персонажів в "Аверно" – це Персефона, яка спускається в царство Аїда, гине і відроджується.
Поетичний голос Луїзи Ґлюк можна назвати нервом доби. Добре відчуває, що відбувається навколо. Серед її найвідоміших творів – поема "Жовтень", у якій осмислює трагедію терактів 11 вересня 2001-го. Але це ніколи не відбувається буквально. Це не публіцистичне письмо в дусі Славоя Жижека. А насамперед увага до метафори і сповідальності. Доводить вірш до граничної напруги, позбувається прикметників і лишає голі дієслова.
Луїзу не назвеш суто американським автором. У неї немає жорсткої прив'язаності до реалій. Охоплює глобальний контекст. Реагує на події у світі, однак ідеться радше про осмислення і спробу через поезію пропрацювати травми епохи".
Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 15 жовтня.
Луїза Ґлюк народилася 22 квітня 1943 року в Нью-Йорку, США, в родині угорських євреїв. У середній школі почала хворіти на нервову анорексію. Сім років проходила терапію. Навчалася у Колумбійському університеті, але через лікування не отримала ступінь. Працювала секретаркою, потім – викладачкою.
Почала писати вірші з дитинства. 1968-го дебютувала зі збіркою "Первісток". 1990-го книжку "Арарат" присвятила смерті батька. Газета New York Times написала, що це найжорсткіше видання про скорботу за останні 25 років. 1993-го отримала Пулітцерівську премію за збірку "Дикий ірис". У поемі "Жовтень" осмислює наслідки терактів 11 вересня 2001 року.
Загалом випустила 14 збірок віршів і дві збірки есеїв про поезію. Основні теми творчості - травма, смерть, природа. Також пише про дитинство, стосунки з батьками, сімейне життя. У творах спирається на міфи, історію чи природу, щоб розмірковувати про особистий досвід і сучасний світ. Серед ключових образів - Персефона, Еврідіка, Дідона, Одіссей, Ахілл.
Викладає в Єльському університеті.
Живе у Кембриджі, штат Массачусетс.
3 
4880
Коментарі