На 70-му Каннському кінофестивалі у Франції "Золоту пальмову гілку" отримав драматичний фільм "Квадрат" швецького режисера Рубена Естлунда. Кінокритик Антон Долін поділився враженнями від картин, яких відзначило журі.
На початку стрічки Естлунд іронічно описує світ творців сучасного мистецтва. Показує надмірність уваги до художніх прийомів, за якою ховається відсутність змісту багатьох сучасних творів. Далі, як і у багатьох інших конкурсних фільмах, дія в "Квадраті" не розвивається. У кінці режисер впадає у крайнє моралізаторство, показуючи як треба і не треба робити. За цим втрачає задум іронічного відображення сучасного світу.
За сюжетом Крістіан - куратор музею сучасного мистецтва захоплюється новим проектом. Це інсталяція "Квадрат", яку являє окреслена бруківкою площа добра, солідарності, рівності і справедливості. Тут люди матимуть шанс допомогти один одному, позбутися головного проблеми часу – ізольованості один від одного. Реальне життя вносить свої корективи у задум художника. Прямо на "площі справедливості" Крістіана обкрадають. Він вираховує район у якому може жити крадій. Розносить по поштових скриньках об'яву "Я знаю, що це ти вкрав мій телефон" і чекає реакції мешканців. У той же час до міста приїздить артист перформансу Олег, який також вивчає реакції людей. Крістіан запрошує його на відкриття своєї виставки. На заході Олег вживається у роль самця горили. Скаче по столах і переслідує тільки тих відвідувачів, які від нього тікають.
Естлунд має відмінну фантазію та похмурий гумор. У цій картини йому вдалося створити світ харизматичних діячів сучасного мистецтва. Чого варта лише арт-критик Ані, яка проживає з шимпанзе і презентує це усім знайомим як безперервну виставу.
Пара рекламників, які вміють навіть з найбезглуздішої ідеї створити відеохіт для мережі. Або "радикальні" твори друзів Крістіана. Як невеличкі гірки гравію, які рівномірно насипані по периметру кімнати. Це "мистецтво" випадково втягує у пилосос прибиральник.
Охоронцю терміново доводиться терміново шукати на заміну дорожній гравій на вулиці. Та створивши цей в міру іронічний світ режисер не знає, що робити з цими персонажами далі. Керувати ними так само дотепно, як створювати їх, у Естлунда не виходить.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голлівудські красуні приберегли кращі сукні на закриття Каннського фестивалю
Гран-прі фестивалю отримав фільм "120 ударів в хвилину" французького режисера Робена Кампійо. Дія картини розгортається на початку 1990-х років в Парижі, коли кількість померлих від СНІДу нестримно зростала. Активісти на вуличних мітингах намагаються привернути увагу до цієї проблеми. Ще не досвідчений волонтер Натан знайомиться з одним із лідерів громадської спільноти Шоном. Він – радикал, який закликає боротися з проблемою найбільш рішучими методами.
Робен Кампійо став також автором сценарію. Його написав на основі власних спогадів про події 1990-х років у французькій столиці, коли від СНІДу загинули багато його друзів та знайомих, чию боротьбу за життя Робен бачив на власні очі. За словами голови міжнародного журі 67-річного Педро Альмадовара, після оголошення нагороди на підтримку цієї картини лунали найгучніші оплески.
Він, як ікона спільноти гомосексуалістів, якої безпосередньо торкнулася проблема піднята у фільмі, просто не міг пройти повз цю стрічку. Я ж не побачив у ній більше, аніж старомодну драму, банальну гомосексуальну історію кохання.
Найбільш суперечливим фільмом фестивалю для мене стала стрічка "Вбивство священного оленя" грецького режисера Йоргоса Лантімоса. Вона отримала приз у номінації "Кращий сценарій". Лантімос – майстер психологічного трилеру. Це можна сказати за його попередніми роботами "Клик" та "Лобстер".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Фільми з фестивалю одразу потраплять в інтернет" - кінокритик про Канни
Тут головний герой, якого зіграв Коллін Фаррел – успішний хірург, чоловік та батько двох дітей. Під час однієї з операції пацієнт помирає на операційному столі лікаря. Через відчуття провини за його смерть, чоловік починає більше часу проводити з сином-підлітком. Пізніше з'ясовується, що син також хворий і більше не може ходити. Недуг поширюється на дочку героя. Щоб розірвати порочне коло смертей лікар вирішує принести в жертву "священного оленя".
Ця стрічка – древньогрецька трагедія, знята на сучасний манер. На екрані збережена головна ідея античного театру Епідавра про те, що очиститися можна лише через страждання. Необхідний ефект створюють досконалі інтер'єри, у яких блукають відсторонені герої. Відчуття страшного фатуму, що завис над ними, передають узагальнені ракурси статичної камери. Вона теж ніби завмерла від жаху того, що відбувається.
Ще - це одержимість головного героя ідеєю жертовності. Доповнює картину складний звуковий дизайн, у якому величні мотиви Шуберта переплітаються з нерівними хоровими наспівами. Під час перегляду фільм смішить та викликає відчуття відрази. А ближче до фіналу – справжнього жаху.
Приз за режисуру отримала американка Софія Коппола за стрічку "Фатальна спокуса". За сюжетом спокійне розмірене життя трьох блондинок в жіночому пансіоні порушує поранений американський солдат. Невинна допомога зворушує ідеальний світ жінок. Поява чоловіка знайомить їх з почуттями закоханості, заздрощів, розчарування та образи. А також явищами суперництва, зради і навіть вбивства. Драма знята за мотивами готичного роману Томаса Куллінана.
Найбільш чуттєвим фільмом фестивалю можна назвати французьку документальну стрічку "Напалм" 91-річного Клода Ланцманна, зняту у Північній Кореї. Розповідає про швидкоплинну закоханість режисера у 1958 році.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перші результати Каннського фестивалю-2017: які стрічки відзначили
В кінці 1950-х Ланцманн вперше опинився в Північній Кореї як член делегації французьких комуністів. Шістдесят років по тому повернувся туди, з неймовірними труднощами отримавши дозвіл на зйомки фільму.
Офіційно вважалося, що фільм буде присвячений успіхам північнокорейського бойового мистецтва тхеквондо. Та у режисера було інше завдання - згадати і розповісти про неймовірну зустріч і закоханість в корейську медсестру. Її у ті давні роки зустрів у Пхеньяні. Вони провели разом лише кілька годин і запам'ятали їх на все життя.
Фільм складають дві нерівні частини. Перша - зйомки сучасного Пхеньяна, зроблені з вікна автомобіля напівпіратським методом. Це коротка відеоекскурсія в Музей збройних сил, обов'язкове паломництво до гігантських монументів вождів держави і показ кращих спортивних залів тхеквондо. Друга - монолог Ланцманна перед камерою, де він розповідає пронизливу і дивовижну історію своєї скороминущої любові. Стрічка лишає враження глибокого і складного, не зважаючи на уявну простоту і прямолінійність, дослідження того, як політична і соціальна частина життя у тоталітарній державі ламає і перекручує особисту.
Картина не брала участі в основному конкурсі фестивалю. Бо хто наважиться змагатися з метром документального жанру? Ланцманн відомий на весь світ своєю 10-годинною монументальною епопеєю "Шоа" про масове винищення євреїв Європи у нацистських концтаборах.
У рамках основної конкурсної програми фестивалю також показали стрічку "Покірна" українського режисера Сергія Лозниці. Фільм зняли за мотивами однойменного оповідання Федора Достоєвського написаного 1869-го року. Це копродукція кінокомпанії Франції, Німеччини, Нідерландів, Латвії та Литви. У фільмі знялися російські актори Лія Ахеджакова, Василина Маковцева, Дмитро Биковський та литовський актор Валеріус Андрюта.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ніколь Кідман підкорила кінофестиваль казковими образами
За сюжетом оригінальної новели дівчина виходить заміж за нелюба – лихваря. Хоче вбити його, але вирішує терпіти і мовчати. Чоловік спочатку думає, що одружився з жалю до бідової дівчини. Потім клянеться їй в любові і просить кохати його. Дружина вчиняє самогубство.
"Покірна" не отримала призів та й глядачі на показі зустріли фільм неоднозначно. Але без сумніву, ця безкомпромісна картина стала однією з головних подій Каннського кінофестивалю. З оригінальної новели у фільмі лишилися тільки головні образи. Чоловік героїні сидить в тюрмі, вона посилає йому бандеролі. Остання повертається назворот. Причина невідома. Єдина можливість з'ясувати це – поїхати у глухе містечко до Сибіру, де стоїть тюрма. Образ чоловіка-тирана втілився у незламній бюрократичній системі, яка змушує поневірятися жінку по вокзалах, довідкових бюро, відділах поліції.
Протягом всього фільму глядача не покидає відчуття, що з героїнею от-от станеться щось жахливе - щонайменше поб'ють або обкрадуть. Та найбільшим кошмаром стає саме очікування цього моменту. Зрештою у тюрмі замість обіцяної зустрічі з чоловіком жінку ґвалтують.
Поверховий глядач скаже, що це черговий фільм-чорнуха про вічне російське "дураків і дороги". Але це не так. Картина Лозниці насичена великою кількістю посилань на класичну літературу - Кафки, Достоєвського та Гоголя.
Картини цього режисера в основній програмі Канн не вперше. 2010 року за головний приз змагався його фільм "Щастя моє". 2012-го - стрічка "В тумані", яка отримала нагороду кінокритиків. Чималий ажіотаж Каннського фестивалю викликала його документальна картина "Майдан" 2014 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ванесса Параді прилетіла на зйомки в Дніпро
Ще одна стрічка з програми фестивалю, у створенні якої взяла участь Україна – це "Іній" литовця Шарунаса Бартаса про війну на Донбасі. У ньому зіграла французька акторка і співачка Ванесса Параді. У жовтні минулого року Держкіно уклало контракт про надання грошової підтримки фільму на 11 млн 480 тис. грн. До цього проект отримав від міністерства культури Литви і Литовського кіноцентру 19 млн 300 тис. грн.
За сюжетом молодому литовському хлопцю Рокасу випадає можливість побувати в Україні. Хоче побачити окупацію і війну. Їде разом із гуманітарним конвоєм. Знайомиться з двома військовими журналістами. Одну з них грає Ванесса Параді. Їх шлях пролягає в "сіру зону", розташовану між сепаратистами і українською армією. Хлопець стає свідком обстрілів, страждань мирного населення і смертей військових. Образ Рокаса на екрані втілив литовський актор Мантас Янсіаускас. Роль другого військового журналіста виконав польський актор Анджей Хира.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діти по звуку навчилися визначати, з якої зброї стріляють
"Цікаво було працювати з молодими акторами. Побачити їхню реакцію на сьогоднішні реалії самопроголошеної ДНР, яку створили за моделлю колишньої СРСР. Вони не пам'ятають життя за років Радянського Союзу – часів дефіциту, вічної обмеженості, закритих кордонів. Не уявляють, як це не можна поїхати до Лондона, коли захотілося смачного пива, - каже режисер Шарунас Бартас.
– У 1940 році Литву окупував Радянський Союз так само, як зараз Росія забрала Крим. Співпереживаю Україні. Важливо, щоб про тутешні події у Європі говорили не лише українські режисери. Це допоможе європейським глядачам дізнатися правду про війну на Донбасі і по-справжньому повірити в це".
Цьогоріч Каннський кінофестиваль вирізнявся підвищеними заходами безпеки у зв'язку із терактом у британському Манчестері. 22 травня у результаті вибуху на стадіоні "Манчестер Арена" під час концерту співачки Аріани Гранде загинуло 22 людини і понад 120 отримали поранення.
Всього до основної конкурсної програми увійшли 18 картин. До складу журі увійшли американські актори Джессіка Честейн, Вілл Сміт та іспанський режисер Паоло Соррентіно. Актриса Ума Турман судила фільми, представлені у програмі "Особливий погляд". Ведучою церемоній відкриття та закриття обрали Моніку Белуччі. Партнером італійки на став французький комік Алекс Лутс. Під час першої церемонії вони розіграли театралізовану сценку, у фіналі якої Лутсу дістався пристрасний поцілунок від Беллуччі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розкішна Моніка Белуччі пристрасно розцілувала колегу на сцені
Традиційно фестиваль на Лазурному березі обирає символ. Цього року ним стала італійська актриса Клаудіа Кардинале. Її фото 1959 року стало основою офіційного постеру. На ньому Клаудіа танцює на одному з дахів Риму.
7 
4880
Коментарі