У Ляйпцигу відкрився щорічний книжковий ярмарок. Понад 2000 експонентів з 44 країн представляють свою продукцію в павільйонах загальною площею 69 тисяч квадратних метрів. За чотири дні роботи (з 14 по 17 березня) планується провести 2800 заходів: презентацій, семінарів, дискусій та читань.
Його головною темою цього разу буде "Література з Польщі, України та Білорусі", представлена не лише новими книжками, а й літературними презентаціями за участю авторів, поетичними вечорами та подіумними дискусіями.
Відомий український публіцист Микола Рябчук презентуватиме свою першу написану англійською мовою книгу "Gleichschaltung. Authoritarian Consolidation in Ukraine".
В українському автоперекладі книжка отримала дещо іншу назву: "Від "хаосу" до "стабільності": авторитарна консолідація в Україні".
"Українське видання розраховане на ширшого читача, – пояснює Микола Рябчук, – тому я не наважився вжити у назві німецьке слово Gleichschaltung, зрозуміле лише фахівцям. Формально воно означає "вирівнювання", "направлення", "упорядкування", але контекстуально асоціюється з нацистським переворотом 1930-х років і запровадженим унаслідок цього "новим порядком". Я, звісно, не проводжу прямих аналогій між українською ситуацією та німецькою – бо ж маємо нині дещо інше суспільство, інший зовнішній світ, інших політичних акторів. А все ж є й цікаві подібності. Насамперед – в узурпації влади політиками, які отримали цілком леґітимний владний мандат у демократичних виборах, а проте послідовно звели нанівець усі демократичні інституції, процедури, весь, по суті, конституційний лад, а разом із тим – свою власну леґітимність".
Україна буде представлена комплексно: окрім заходів на основній сцені, буде функціонувати інтерактивний стенд, де на плазмах та планшетах буде представлено велику кількість перекладеної німецькою інформації про літературу та видавничу справу, проекти, періодику та розвиток технологій для читання та навчання. Також на стенді постійно діятиме Українське літературне кафе, де читачі зможуть ознайомитися з текстами українських авторів німецькою мовою, в тому числі поки що не виданих в Німеччині, а також з номерами періодичних видань, де були розміщені нещодавні переклади текстів українських письменників.
ФРАГМЕНТ з книги:
Від "хаосу" до "стабільності" : хроніка авторитарної консолідації (Київ: КІС, 2012)
Передмова
Публіцистику я пишу понад чверть століття, вважаючи це не менш важливою справою від усіх своїх інших професійних занять – наукових досліджень, академічних лекцій, рецензування книжок чи редагування часописів. До певної міри вона стала для мене замінником літературної критики, від якої я відійшов, успадкувавши проте від неї схильність прочитувати суспільні події як певний текст – зі своєю інтриґою, персонажами, стилем, сюжетними лініями й несподіваними розв'язками. Я люблю помічати в конкретних подіях ширші тенденції і, навпаки, простежувати, як загальні теорії та концепти відбиваються в діях конкретних акторів та інституцій. Окрім цієї, суто культуртреґерської функції – представлення складного й абстрактного через просте й конкретне, – публіцистика, як мені здається, дає ще й можливість прямого вияву своєї позиції та прихилення до неї потенційного читача. В цьому сенсі публіцистика є досить амбівалентною. Вона може облуговувати ідеологію ненависті, нетерпимості і брехні, але може також підтримувати певні громадянські цінності і сприяти поступовому нарощуванню суспільного капіталу.
Природно, що основним адресатом усіх своїх текстів я завжди вважав читача українського, хоча саме у публіцистиці мені довелося чимало написати іншими мовами – спершу російською, якою в Москві під час перестройки можна було публікувати все те, що проходило в консервативнішому Києві; згодом – польською і врешті англійською, котра на сьогодні є справді єдиною світовою мовою і головним (хоча й не єдиним) каналом донесення за кордон інформації про Україну. Ці мої публікації були загалом спорадичними, прив'язаними до тих або тих конкретних подій, що спонукали європейців на якусь мить згадувати про далеку континентальну околицю: помаранчева революція, парламентські вибори, двадцятиліття Чорнобиля, російське вторгнення в Грузію... Близько трьох років тому, однак, ситуація кардинально змінилася. Я піддався намовам Девіда Марплза писати щомісячні коментарі для редaґованого ним веб-сайту Current Politics in Ukraine. Я отримав карт-бланш на висвітлення будь-якої теми під будь-яким кутом зору і навіть на вихід за межі традиційного для цього жанру обсягу в тисячу слів.
Завдяки інтернету, публіковані тексти отримали загалом непогану аудиторію в кілька десятків тисяч відвідувачів; більшість статей, зрештою, знайшла собі ще й додаткове життя, завдяки передрукам на сайтах Open Democracy, Eurozine, Transitions Online, Kyiv Post, Ukrainian Weekly, Maidan. За два роки щомісячні аналітичні коментарі склалися в досить цілісну книжку – таку собі хроніку авторитарної консолідації, що розпочалася в Україні відразу ж після обранням президентом Віктора Януковича та формування ним, унаслідок парламентського перевороту, абсолютно нелеґітимного, антиконституційного уряду. У певному сенсі ця книжка стала продовженням попередньої, опублікованої 2009 року під назвою "Улюблений пістолет пані Сімпсон. Хроніка помаранчевої поразки". Та книжка, хоч і була менш цілісною, відбивала все ж, як видно з підзаголовка, загальну тендецію помаранчевого дисфункціонального врядування та його загалом передбачуваний кінець.
Теперішня книжка є хронікою відкритішою – у тому сенсі, що час і спосіб падіння сьогоднішнього клептократичного режиму є не настільки очевидним, як це було три роки тому щодо режиму попередників. Натомість описувані події – від березня 2010 до вересня 2012 – представлені у новій "хроніці" значно докладніше й послідовніше, з належним теоретичними відступами та посиланнями на відповідні пояснювальні моделі. За цієї нагоди я хотів би подякувати американському Національному фондові демократії та Центрові російських і євразійських студій Упсальського університету за надану ними в останні два роки можливість дослідницької й творчої праці у Вашинґтоні та Упсалі.
Пропоновані "хроніки" є у певному сенсі побічним продуктом моїх науково-дослідних зацікавлень останнього часу, зосереджених насамперед на спробах концептуалізувати посткомуністичні трансформації у Східній Європі та розглянути випадок України у цих специфічних теоретичних і подієвих рамках. Тут нема змоги перелічити всі праці, які вплинули на моє розуміння й інтерпретацію політичних процесів у сьогоднішній Україні. А все ж кілька найпідставовіших мушу згадати, – тим більше, що у публіцистичних статтях не завжди мав змогу зробити це належним чином.
Отже, насамперед я хотів би відзначити "Становлення демократії" Роберта Патнема, а при цьому ще й подякувати Ярославові Грицаку, котрий звернув мою увагу на цю класичну працю. Я завдячую також Кійтові Дардену за його концептуальну метафору "шантажистської держави", Полові Д'Аньєрі – за блискучий аналіз нашого дефективного інституційного дизайну, покійному Дмітрію Фурману – за аналіз постсовєтських "імітаційних демократій", Ендрю Вілсону – за аналіз особливостей тутешньої "віртуальної політики", Томасу Карозерсу й Лукану Вею – за аналіз так званих "гібридних режимів", до яких, поза сумнівом, нележить і Україна.
Я обов'язаний також багатьом іншим приятелям і колеґам, які ділили зі мною книжки, статті, ідеї, враження, а деколи й хліб та вино і дах над головою. Зайве казати, що ніхто з них, як і жодна зі згаданих тут інституцій, не несуть відповідальності за висловлені мною думки та можливі помилки. Я б хотів присвятити цю книжку матері моєї дружини, що відійшла торік – якраз коли я був в Америці. Переживши Голодомор, примусову працю в Німеччині і совєтські чистки, вона зберегла твердість духу, незламність життєвих принципів і глибоку, часами наївну, але незмінно зворушливу і діяльну любов до України. Хай її мрії про вільне і справедливе майбутнє цієї країни коли-небудь збудуться.
2 
4880
Коментарі