"Непозбувна бентега" — чому українські перекладачі вживають незвичні слова

Якісний художній переклад — той, у якому не відчувається перекладність. І водночас у ньому відтворено стилістичні особливості оригіналу. Тобто переклад справляє на читача таке саме враження, як і оригінал на свою аудиторію. Існує безліч способів досягнути подібного ефекту, і словникова точність далеко не завжди запорука якісно виконаної роботи. А поганий переклад — це Google Translate, переклад з мов-посередників, засилля русизмів та інші покручі. На нашу думку, "непозбувна бентега" в жодному разі не приклад останнього.

Текстологічним аналізом та звірянням з оригіналом ми не займалися, але сама "бентега" стала для нас найкращою рекламою книжки, викликавши бажання перечитати "Мага" в українському перекладі. Насиченому культурними алюзіями, зокрема й посиланнями на давньогрецькі міфи та Шекспіра, Фаулзу личить легка бароковість. Творчий експеримент — невід'ємна частина розвитку культури та літератури, і байдуже, перекладна вона чи вітчизняна. Михайло Старицький вигадав слово "мрія". А перекладач "Мага" Олег Король повернув читачеві "бентегу". Як писав Максим Рильський: "Не бійтесь заглядати у словник" — архаїчної лексики, наукової чи сленгової. Комусь може не подобатися загальна перекладацька стратегія Короля, і це нормально — у всіх різні підходи. Але це не означає, що обраний метод хибний — він просто інакший. А кричати "Відкличте тираж!" через незнайомі слова — доволі сумнівна позиція.

Це складний, багатошаровий текст, який вимагав надзвичайної уваги до найменших дрібниць. Автору вдалося створити епічне полотно фантастичного світу — піщаної планети Арракіс.

Одним із найскладніших частин роботи був підбір власних назв. Герберт писав, що кожна з них походить з певної культури і має власне значення. Саме тому ми обрали етимологічний підхід. Консультувалися з перекладачем Корану Михайлом Якубовичем. Щоб арабські терміни звучали в романі автентично і були позбавлені нашарувань англійської фонетики. Наприклад, головний персонаж роману Пол отримує ім'я племені фрименів "Usul". Англійською це слово звучить як "Юзул". Прийшло з арабської, означає "основу" і вимовляється "Усуль".

 

"Дюна" має величезну армію фанатів, і кожен з них має свій образ ідеального перекладу. Хтось виступає за транскрипцію, хтось звик до російських варіантів. Інші — поєднали обидва підходи, через бажання помічати арабізми і заплющувати очі на грецькі корені слів. Майже всі позитивні герої книжки належать до старовинного аристократичного роду — Atreides. Через російський переклад багато хто звик до "Атрейдисів", хоча тут автор закладав алюзію на міфічного героя Троянської війни Агамемнона Атріда. Сам Герберт писав про це так: "Мені хотілося створити родину з відчуттям монументальної аристократичності, а також із трагедією, яка висить над ними — усе це для нашої культури втілює в собі Агамемнон".

Найважливіше — набратися сміливості й надати нового звучання усталеним термінам. Сказати про те, що досі обговорювалося лише в літературознавчих кулуарах: фримени в часи небезпеки збираються на "січах", а не на "сєчах" або "сіетчах". Слово sietch здійснило довгу мандрівку до Френка Герберта: через російську, а потім французьку фонетику. Саме так французи довгий час називали козацькі січі. Оскільки звук "ч" не притаманний французькій мові, історикам та письменникам доводилося викручуватися і додавати літеру "t" перед буквосполученням "ch" - "ш". Часто такий варіант запозичували і перекладачі з рідною англійською мовою. Наприклад, у англійському перекладі "Тараса Бульби" вживається саме він. Тепер у перекладі "Дюни" слово нарешті повернулося в Україну.

Одна з причин появи неякісних перекладних видань — гроші. Перекладачі художньої літератури високо цінуються серед колег, але низько — на ринку праці. Дивує думка, буцімто нам бракує перекладів середнього рівня. Чому б не сказати, що нам бракує перекладів високого рівня? Відчутне бажання українських перекладачів балансувати на благенькій жердині між філігранною та халтурною роботою. І не завжди видавці у цьому винні. Вони фінансово залежать від читачів і прагнуть їм догодити. А оскільки частина аудиторії гучно заявляє про свій страх вийти із зони комфорту, видавці бояться чергового скандалу. Фідбек і критика від читачів — практика. Але вона не повинна перетворюватися на відверте цькування. Це стосується не стільки архаїчної лексики, а експерименту як такого. Не закликаємо перекладати текст про ІТ-технології церковнослов'янською, але викручувати руки перекладачеві за спробу відійти від неіснуючого "канону" — шлях в нікуди.