Не хотіли виводити на екран порнографію страждання - румунський режисер

 

Протягом п'яти років румунський режисер Адріан Пірву разом із українкою Оленою Максьом документував подорожі Україною та Білоруссю в пошуках людей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Їхня стрічка "Не все буде добре" спільного виробництва Румунії та України отримала нагороди "Найкращий повнометражний фільм" і "Найкраща режисерська робота" в Національному конкурсі 11-го Одеського кінофестивалю. Проходив з 25 вересня до 3 жовтня у форматі онлайн, пише журнал "Країна".

"25 квітня 1986 року молода румунська селянка вирушила в Україну на екскурсію. Була на шостому місяці вагітності. Наступного дня вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС, викидаючи в небо хмари радіоактивного пилу. Жінка подорожує Україною ще два тижні. Бере участь у першотравневій демонстрації, не знаючи, що тисячі людей в цей час борються з найбільшою в історії людства ядерною аварією. Про існування Чорнобиля довідалася тільки після повернення додому. Наприкінці липня я народився сліпим. Коли було п'ять днів, зробили операцію. Зараз у мене частково є зір в одному оці завдяки унікальному лікарю, рогівці з моргу та моїй матері", - такими словами Пірву починається картина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розповідаємо історію через танець. Ним найскладніше маніпулювати - литовський режисер

"Ідея стрічки з'явилася, коли мені було 29, - каже Пірву. – Відчував потребу щось робити зі своїм життям до того, як стукне 30. Вирішив зняти кіно про себе та співвітчизників із чорнобильського покоління. Багато імпровізував, шукав героїв, вчився на ходу. Познайомився з Оленою, й почали серйозніше вибудовувати процес зйомок. Навчилися дружити, довіряти одне одному, працювати разом. Фільм дав ціль і сенс моєму життю.

Спочатку ми думали, що це буде картина про Чорнобиль, а потім вирішили відсунути його на другий план. Тим, хто розуміє трагічність і катастрофічність Чорнобиля, не потрібне кіно, яке на цьому наголошуватиме. А якщо людина не усвідомлює цього, ще одна стрічка її не переконає. Тому ми зосередилися на тому, на чому справді розуміємося. На своїх та інших особистих історіях.

У мене завжди були якісь очікування. Що ми поїдемо туди, знімемо те. Часто щось не складалося. Йшло не так, як заплановано. У такі моменти Олена мені казала: "Знаєш, не все завжди буде добре. Не турбуйся. Приймай, як воно є. Змирися і рухайся далі. Може, тоді ти будеш трішки щасливіший". Я пропустив через себе ці слова. Вони стали назвою фільму.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Духовна семінарія – хороше місце, аби порушити проблему колабораціонізму - словацький режисер

Стрічка могла бути більш темною, песимістичною. Можна зобразити багато печальних історій про потерпілих від Чорнобильської аварії. Але ми не хотіли виводити на екран порнографію страждання. Шукали баланс. Щодо показу наших хвороб теж. Не хотіли тільки жалітися і страждати в кадрі.

Після одного з показів до мене підійшла жінка й поділилася зі мною тим, що їй нещодавно поставили страшний діагноз. Сказала, що не знала, що їй тепер робити зі своїм життям. А наш фільм вселив у неї оптимізм, дав надію. Тоді ми з Оленою пересвідчилися, що прийняли правильне рішення. Проблема існує й нікуди не зникне. Але ми хочемо підтримувати в людях впевненість, що вони знайдуть рішення, зможуть рухатися далі.

Деякі мої друзі часто запитують, чому румунські фільми такі депресивні, присвячені похмурим темам. Завжди кажу, що ці теми нам важливі. Нам треба бути в курсі, поінформованими. Я не можу однозначно відповісти, весела чи сумна вийшла наша картина. Вона про людей, яким не пощастило і вони змушені жити у складних обставинах. Проте не дивлячись на життєві труднощі, можуть надихати інших".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 8 жовтня.

×