Духовна семінарія – хороше місце, аби порушити проблему колабораціонізму - словацький режисер

Моє кіно про страх. Про те, як не здаватися перед його обличчям

Так каже словацький режисер Іван Остроховський. Його драма "Служителі" отримала спеціальну згадку журі Міжнародного конкурсу 11-го Одеського кінофестивалю. Проходив з 25 вересня до 3 жовтня у форматі онлайн, пише журнал "Країна".

Дія відбувається 1980-го в Чехословаччині. Міхал і Юрай – студенти братиславської духовної семінарії. Побоюючись закриття навчального закладу, наставники виховують семінаристів за канонами Комуністичної партії. Кожен студент мусить обирати: співпрацювати з режимом чи виживати під пильним наглядом спецслужб, за сюжетом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Деякі глядачі порівнюють "Атлантиду" з фільмом "Шалений Макс" - режисер

"Мої герої – наївні, але мужні та сміливі. Викладачі намагаються зламати дух юнаків, – говорить Остроховський. – Хотів зняти про те, через що пройшла наша країна за тоталітаризму. Але шукав новий кут зору. Вивчав ситуацію в семінаріях. Виявив, що були і голодні страйки, і місцева таємна поліція, і секретні тюрми. Вирішив, що це хороше місце, аби порушити моральну проблему колабораціонізму. Багато священників співпрацювали з владою – за це отримували кар'єру, гарний заробіток і можливість мандрувати.

Я не католик і не комуніст, тому мій досвід був із нуля. Нічого не знав про ті часи. Всі розказували про відчуття параної. Щоб фільм був просякнутий цією атмосферою жаху, його зняли чорно-білим. Також це зробило історію більш універсальною. Поєднання цих кольорів - мова, зрозуміла в усьому світі.

Виконавці головних ролей – взагалі-то не актори. Знав, що ці хлопці не вміють грати добре. Тому створював атмосферу через формат зйомки, використання простору, музику, акцент на темряві. Писав сцени, розраховані на конкретні місця, які ми знаходили з оператором. Можна сказати, що самі локації були акторами. Більшість часу герої замкнені у закритих приміщеннях. Оці внутрішні простори говорять про тиск, який чинився на людей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розповідаємо історію через танець. Ним найскладніше маніпулювати - литовський режисер

Семінаристи у стрічці потрапляють у ситуацію параної, ключовим елементом якої є недостатність інформації. Хтось із найближчого оточення може виявитися секретним агентом, а хтось таємним інформатором. Хотів, щоб глядачі були майже в такому ж становищі, як і персонажі - не знали всього. Тому деяких шматочків сюжету наче не вистачає. Шукав рівновагу, щоб фільм і тримав у напрузі й невідомості, і давав рівно стільки інформації, скільки потрібно.

Багато хто за кордоном не розуміє, як взаємодіяли офіційна церква, її секретна частина та спецслужби. Зіткнулися з дилемою: скільки нам взагалі пояснювати глядачеві? Зрозуміли, що треба скоріше показувати в атмосфері. Щоб люди могли відчути те, що відбувалося.

Минуло понад 30 років від повалення комунізму. Сучасні студенти вже не цікавляться тими часами. Мені важливо було донести цю історію до молоді. Щоб вони стикнулися з тією реальністю на екрані.

Взагалі у Словаччині ми зараз ніби підводимо жирну риску під власним минулим. Хочемо сказати, що все забули. Але не піднімати старі гріхи – це не рішення проблем, які існують до сьогодні".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 8 жовтня.

×