Кінокритик Андрій Алферов розповідає Gazeta.ua про фаворитів цьогорічного Венеційського кінофестивалю. Нині він перебуває у Венеції та звітує про перегляд найяскравіших стрічок у своєму блозі на Медіаняні. Андрій Алферов на Венеційському кінофестивалі втретє. Вперше відвідав його у 2008 році.
Які фільми Вам найбільше сподобалися?
- Ще до початку фестивалю стрічку американського режисера Пола Томаса Андерсона "Майстер" називали цьогорічним фаворитом. Думаю, він матиме кілька номінацій на Оскар. Фільм про релігійний рух саєнтологічної церкви в Америці та його засновника Рона Хаббарда. Але насправді у "Майстрі" жодного разу не звучить його ім'я та назва громади. Як на мене, кіно про не типову любов між двома чоловіками. Водночас тут не йдеться про гомосексуальні стосунки. У стрічці грає Хоакін Фенікс. Зображає моряка, життя якого пішло шкереберть. Грає надзвичайно круто. Здається, що тут пахне нагородою за кращу чоловічу роль. Фенікс довів, що зараз є одним із найкращих сучасних американських акторів. Таке враження, що він після зйомок фільму не вийшов із образу. Його поведінка на прес-конференції була справжнім перфомансом. Від Хоакіна неможливо було відвести очей. Хоча він тільки сидів і курив, по-художньому випускаючи дим у стелю. Виходив із зали, потім повертався. За увесь час прес-конференції він сказав єдину фразу "Я не знаю".
Через стрічку "Рай. Віра" Ульріха Зайдля на фестивалі спалахнув скандал. Фільм про психоз навколо релігії. Режисер із гумором зображає захоплення вірян ритуалами і християнськими символами, зокрема, розп'яттям. Тому ревні католики влаштували мітинг проти стрічки і подали в суд на Зайдля. Звернулися до влади Венеції, щоби вона якось уплинула на режисера. У 1998-ому тут теж протестували проти стрічки Мартіна Скорсезе "Остання спокуса Христа".
Не можу не згадати фільм Терренса Маліка "Для замилування". Сильна робота. Хоча після показу стрічки залишилося багато незадоволених. У фільмі Малік піднімає ті ж питання, що й у попередньому "Дерево життя". Вони дуже схожі, лише інші актори грають. Різниця між зйомками двох стрічок — 15 місяців. Таких коротких проміжків між роботами у Маліка ще не було. У кращому випадку він знімає раз на 5 років. Його зараз хвилюють теми стосунків між людьми, між особою і Богом. У "Для замилування" головні ролі зіграли Ольга Куриленко та Бен Аффлек. Герої зустрічаються у Парижі, закохуються. Це автобіографічна стрічка. Режисер у середині 80-х познайомився у Парижі зі своєю майбутньою дружиною, перевіз її до Америки. Їх шлюб тривав до 1998-ого. У фільмі пара розходиться менше, ніж за рік. Куриленко просто розмовляє більшу частину фільму. Шепче французькою якісь слова. Іноді говорить російською з легким акцентом, співає колискову. Сюжет стрічки можна ледь-ледь простежити. Історія не має діалогів як таких, дія — поза кадром. Не думаю, що Куриленко видатна актриса сучасності. Але Терренс надто сильний режисер. Навіть холодильник гарно гратиме у його фільмі.
Яка атмосфера на кінофестивалі?
- Черги на фільми були кілометрові. Люди годинами стояли, щоби потрапити на стрічку. Страшенні черги були на фільм "П'єта" Кім Кі Дука. У ньому розповідається про стосунки між чоловіком і жінкою у сучасній Кореї. Я потрапив на фільм лише з третього разу. Людям в останній момент казали: "Вибачте, зала повна, більше людей пустити не можемо". Таке трапляється. Треба бути готовим, що на показ можна не потрапити. Навряд чи Венеційський має особливі родзинки, які відрізняють його від інших. Цьогоріч директор фестивалю вирішив скоротити кількість конкурсних фільмів, щоби надати можливість журналістам потрапити на більшість програми. Часто вони не можуть вловити головну ідею фільмів, бо постійно бігають між показами.
Які жанри і тематика фільмів переважають цьогоріч?
- Тут надають перевагу кіномоді. Жанр не має значення. Головне, якими засобами режисер розкриває тему. Фестивалі створені для того, щоби спостерігати як і куди рухається кіно. Цьогоріч багато фільмів про стосунки і на тему релігії.
Що Україні варто перейняти із Венеційського кінофестивалю?
- З точки зору фестивального менеджменту Одеський кінофестиваль непогано себе проявляє. Майже все на ньому працює, як швейцарський годинник. Але нам важко вступати у конкуренцію з Каннами, Венецією чи Берліном. Вони мають величезну історією й авторитет. Венеційський — найстаріший у світі кінофестиваль. Україна може скільки завгодно вступати із ним у перегони, але ніколи не зможе конкурувати. Крім того, політична ситуація в Україні така, що за кордоном до нас ставляться, як до Зімбабве. Можемо мріяти, що зробимо колись хороший фестиваль і до нас приїдуть Полл Андерсон і Бред Пітт. Але марно думати про таке у найближчі 10 років. Потрібно напрацьовувати базу, традиції, авторитет. Поки що треба спостерігати і переймати чужий досвід.
3 
4880
Коментарі
3