Маленька подорож навчила великим істинам - огляд фільму "Зелена книга"

Нью-Йорк, 1962 рік. Італоамериканець Тоні Валлелонга (Вігго Мортенсен) шукає новий заробіток. Клуб, де він працював вишибайлом, зачинили на ремонт. Тим часом темношкірий піаніст Дон Ширлі (Магершала Алі) шукає водія й тілоохоронця на 2 місяці свого концертного туру південними штатами США. На основі гарних рекомендацій він наймає Тоні. Спочатку між ними панує непорозуміння, надто вони різні. Задумливий, спокійний, інтелігентний "доктор" Ширлі, який готовий витримувати повсякчасні образи білих американців. І запальний, балакучий, хитруватий, не дуже освічений Тоні "Влип", який може вибухнути від одного хибного слова на свою адресу і ставиться з недовірою до темношкірих. Протягом цієї подорожі Тоні й Ширлі зіткнуться з лицемірством і неприязністю оточення, допомагатимуть один одному у непростих ситуаціях, змінять свій світогляд і стануть друзями, за сюжетом біографічного фільму "Зелена книга". В українському прокаті — з 24 січня.

 

Американський режисер Пітер Фарреллі переносить на великий екран реальну історію. В основі драмедії лежать інтерв'ю з Доном Ширлі й Тоні Валлелонгою, а також написані під час подорожі листи останнього до своєї дружини. А син Тоні, Нік Валлелонга, був співавтором сценарію.

Одна з центральних тем фільму — зображення епохи панування расистських поглядів і узаконеної дискримінації у Сполучених Штатах Америки. Назва стрічки походить від "Зеленої книги темношкірих мандрівників" - путівника, що видавався в США щороку з 1936-го до 1966-го і містив інформацію про безпечні для афроамериканських автомобілістів готелі й ресторани.

За сюжетом, Тоні Валлелонга послуговується путівником, аби планувати маршрут і знати, де Дону Ширлі можна спокійно зупинятися. Насправді ж спокійною подорож не буде. В одному барі Ширлі поб'ють просто за те, що він темношкірий. А представники білої еліти, для якої піаніст виконуватиме музику, не дозволять йому їсти в одній залі з ними. І таких ситуацій буде багато. Та все ж це кіно про подолання упередженості і тріумф людяності. Тріумф малесенький, бо стосується лише 2 головних героїв. Але якщо вони можуть порозумітися, то це реально і для інших.

Попри звернення до важкої теми, "Зелена книга" надихає. Вселяє віру в чуйність і почуття справедливості. У те, що люди здатні зберігати гідність і допомагати одне одному змінюватися на краще.

До кінця фільму своїми товаришами героїв вважатиме і глядач. Після того, як проїде з ними у "Кадилаку" і відвідає серію прекрасних концертів "доктора" Ширлі. Як послухає бесіди, в яких ці двоє поступово знаходять спільну мову. Сприяють і акторські роботи Мортенсена й Алі. І сценарій, що розповідає цікаву й важливу історію, проговорює слушні думки та розбавляє все гумором. А про режисуру Пітера Фарреллі можна сказати словами німецького композитора Крістофа Віллібальда Глюка: "Простота і правда — основні принципи прекрасного в мистецтві".

У "Зеленій книзі" всі складники спрацьовують. Це роуд-муві, бадді-муві, певною мірою сімейна історія, а в окремі хвилини музичний фільм. І навіть святкова стрічка. Герої мають на меті встигнути повернутися з туру додому на Святвечір. Жаль тільки, що у нас картина виходить на місяць пізніше, ніж варто.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Оскар" дають не завжди найкращим фільмам

×