"Коли чую українські англомовні пісні - лякаюся" - лідер гурту Stoned Jesus

7 вересня у столичному клубі "Бінго" київський рок-гурт Stoned Jesus презентує 4-й студійний альбом Pilgrims. Колектив гастролював у 32 країнах. 2016-го першим з українських гуртів поїхав у тур Південною Америкою.

- З липня щовихідних літаємо за кордон, - каже лідер Stoned Jesus Ігор Сидоренко. За день до інтерв'ю колектив повернувся з французького рок-фестивалю Motocultor у містечку Сен-Нольфф на півострові Бретань. До цього виступали у Німеччині, Греції, Іспанії.

- Їздити на фестивалі фінансово складно. Гонорару від організаторів вистачає на переліт. Перевозимо інструменти, часто платимо штрафи за перевищення ваги багажу. Зараз працюємо переважно в нуль, але це інвестиція в ім'я. 2016-го грали на французькому фестивалі Hellfest. На поїздку більше витратили, ніж заробили. Але про нас дізналися. Згодом поїхали у тур Францією і збирали повні клуби. На Motocultor запитав у публіки, хто бачив нас раніше. Половина підняла руки. Це двічі приємно, бо інша половина – це нові слухачі.

 

У яких країнах Stoned Jesus слухають найбільше?

Географію прихильників відстежуємо за кількістю проданих дисків, статистикою стрімінгу. У Європі найбільш популярні в Німеччині. Там зіграли 67 концертів. Деякі прихильники їдуть на наші виступи за сотні кілометрів. Два роки тому виступали у французькому місті Монпельє. Один із глядачів розповів, що прилетів на наш концерт з Алжиру. На переліт витратив 500 євро. Нас досить добре слухають в США, але там не грали жодного разу. Отримати робочу візу – довго і дорого. А з їхнім нинішнім президентом процедура лише ускладнилася. Єдине місце, де на нас зовсім немає попиту, це Японія. У них своєрідне сприйняття важкої музики. Люблять її за візуальний аспект. Японцям важливо, щоб на сцені було шоу. А ми звичайні хлопці у футболках, які грають на гітарах.

Де важкий рок – це музика номер один?

У Південній Америці. Там дуже голодна публіка. Свого часу туди ніхто не літав, бо боялися. Наслухалися про фавели, бідність, воєнні конфлікти. Але у 1980-х британський лейбл EMI, один із провідних у світі, відкрив там філію. Насильно зганяли туди своїх артистів - Queen, Iron Maiden, Marillion. Зірки думали, що в Південній Америці їх ніхто не знає. Там процвітає піратство, відстежити рівень попиту неможливо. Але на фестивалях з'ясовувалося, що вони шалено популярні на континенті. Збирали по 100 тисяч глядачів.

Як вас сприймали у Південній Америці?

Перший концерт грали у чилійській столиці Сантьяго. Виходимо на сцену – в залі 400 людей і всі підспівують. У бразильському Сан-Паулу прийшли півтисячі слухачів. До нас виступали британці Carcass та німці Doomed. Це класичні метал-групи. Власник клубу розповів, що вони зібрали менше, ніж ми - 100-200 людей. Перед концертами вислав у Південну Америку всього 20 платівок і 30 дисків. Не розраховував, що Stoned Jesus там знають. Потім побачив, що в інтернеті під нашими кліпами половина коментарів – іспанською, португальською мовами.

 

Чи можна вважати важку музику найбільш інтернаціональною? Скажімо, усі зірки хіп-хопу – із США, бо жанр сформувався в середовищі афроамериканців.

У цьому плані все демократично. На фестивалях граємо з гуртами зі Скандинавії, Східної і Південної Європи, Японії, Ізраїлю. Слухачам не принципово, звідки ти. Походженням можуть зацікавитися, якщо у музиці є якась характерна фолкова складова. Коли після концертів спілкувався з фанатами, дивувалися, коли не чули в моїй англійській вимові акцент. Думали, що Stoned Jesus з Британії. Стереотипи є у промоутерів великих фестивалів. Якщо концертний агент представить нас як класну групу з України, не звернуть уваги. А якщо скаже, що ми підписані на австрійський лейбл Napalm Records, то це може спрацювати. Це знак якості, своєрідний фільтр, бо компанія не співпрацює з абиким. Спеціалізується на важкій андеграундній музиці.

Як вийти на співпрацю з таким лейблом?

Достатньо просто добре робити свою справу, працювати над собою. Свої перші концерти в Європі робили самі разом з київським гуртом Ethereal Riffian. 2012-го написали 950 електронних листів до європейських промоутерів, адміністраторів клубів з пропозицією виступити. Отримали лише 5 ствердних відповідей – з Бельгії, Нідерландів, Словенії, Польщі та Німеччини.

Сьогодні б цього не вдалося зробити. Ніхто вже не читає листів, не слухає демо-записів. Napalm Records зацікавилися нами самі. Минулої осені Stoned Jesus запросили на розігрів групи з цього лейблу. Представник компанії побачив, що на нас прийшло більше людей, був кращий прийом. Тоді запропонували контракт. У той же час надійшла пропозиція від німецького лейблу Nuclear Blast. Але їм ми не підійшли, бо вони цінують зовнішню подачу. Їхні гурти копіюють образи 1970-х. Вбираються в шкіру, брюки-кльош, бабусині блузки і носять бороди до пуза.

Чи відчуваєте тиск з боку лейблу в плані творчості?

Napalm Records спеціалізується на металі. Ми ж граємо стоунер (піджанр рок-музики, який характеризується повільним ритмом, важким звучанням гітари і басу - gazeta.ua), психоделіку. Знайомі лякали, що компанія зробить з нас метал-гурт. Але ми самі по собі. Лейбли стали більш гнучкими. У контракті вказали, що співпраця триватиме 5 років. Та не зазначили, скільки пісень чи альбомів ми маємо видати. Якщо група знаходиться в комфортному стані, то народжує хороший матеріал. Він краще продаватиметься і принесе більше грошей. Раніше на гурти тиснули, підганяли з альбомами. Через це багато хто вигорів – наприклад, британці Motorhead.

 

Наскільки Stoned Jesus популярні в Україні?

Складно сказати. Востаннє в повноцінному турі Україною були два роки тому. Відчуваю себе батьком, який постійно їздить у відрядження і лише уривками бачить життя своєї родини. Приїжджаю додому - дитина почала ходити. Наступного разу вона уже в школі. А потім з'ясовується, що я вже став дідусем.

Часто виступати вдома не дозволяє графік. Та й логістично складно - через погані дороги, стан клубів і безвідповідальних промоутерів. В Україні дуже консервативні прихильники рок-музики, які важкі на підйом. Визнають лише творчість старих гуртів. Молодь легко піддається моді. Куди подує вітер - там і вони. Зараз усі в захваті від нової хвилі хіп-хопу. Десь посередині - прошарок наших прихильників. Вони різні: металісти з більш відкритим смаком, підприємці, офісні працівники, які щоп'ятниці на рок-концертах випускають пар після робочого тижня. Бачимо мінімальний приріст публіки.

Кажуть, що українським артистам неможливо пробитися на Захід, оминаючи Росію. Бо у Східній Європі офіси найбільших звукозаписувальних компаній розташовані у Москві. Чи погоджуєтеся з цим?

Це стосується лише поп-музики. В Україні музиканти сягають якоїсь межі, не мають куди рухатися. Наприклад, гурт "Оторвальд" йде у відпустку на рік. Певно, перед колективом постало питання, як розвиватися далі.

Виконавці, які працюють на масового споживача, обирають Росію, бо там і є маси. Але це ще одна межа. Світові лейбли не ганяються за російськомовними копіями західних зірок. Якщо артисту цікаві лише гроші - йому в Москву, якщо мистецтво і випробування - то ні.

Щоб пробитися на Захід, треба бути справді талановитим. Метал-гурт Jinjer з Горлівки (утворилися 2009-го, випустили 2 студійні альбоми, колектив очолює вокалістка 31-річна Тетяна Шмайлюк - gazeta.ua) втретє за рік поїде в тур по США. Саша Буль (автор-виконавець з Житомира, справжнє ім'я - Олександр Буліч, 29 років) виступає по всій Європі. А етно-гурт "Даха Браха" - королі світової фольк-сцени. Їх на афішах фестивалів прописують найбільшим шрифтом. За ними ганяються кілька американських лейблів, але гурт поки що не поспішає з ними працювати. Не хочуть підлаштовуватися під чужі ритми. "Даха Браха" може собі це дозволити. Для них відкриті всі горизонти, бо вони впізнавані, унікальні.

Хтось намагається їхати на Захід для гарного резюме. Щоб дивувати закордонними гастролями локальних промоутерів. Але там фан-бази у них немає. Намагаються створити пропозицію, на яку відсутній попит. Іван Дорн записував свій останній альбом у Лос-Анджелесі. Що це йому дало? Він потрапив у чарти, був хедлайнером хоч на одному закордонному фестивалі? Це не робить нас частиною світової культури.

Як ставитеся до виступів у Росії?

Останній концерт Stoned Jesus в Росії зіграли в грудні 2013-го, коли почався Майдан. Виступали у Москві і Санкт-Петербурзі. Більшість людей, з якими говорили, підтримували нас. Казали, що і самі б вийшли проти влади, якби були сміливішими. Це лакмус, що андеграудна музика подобається людям з мізками.

Коли повернулися, вирішили, що більше в Росії не виступатимемо. Не хочу грати в російську рулетку з гуртом, у який так багато вклав. Навесні 2014-го наш колишній барабанщик з новим колективом поїхав у гастролі по Росії. В другому місті туру їх скрутили менти. Бо на футболках були жовті і сині кольори. Сказали: якщо з'явитеся у наступному місті - додому можете не повернутися.

Маю персональну образу на Росію. Через війну не можу поїхати до мами. Живе на окупованій території Луганщини.

Ви співаєте англійською. Чи робить це легшим вихід на світовий ринок?

Певною мірою так. Але навіть у важкій музиці є багато груп, які співають рідною мовою.

Якщо колектив класний і добре виступає, то публіці будуть важлива не стільки слова, скільки сам живий виступ, енергетика. Rammstein, "Даха Браха" - яскраві приклади. Існують жанри, де вокалісти використовують такі прийоми, як скримінг чи гроулінг. У таких слова в принципі важко розібрати.

Серед українських метал-гуртів за кордоном відомі Kroda, Nokturnal Mortum, Khors. У них є пісні українською. Харківський студійний проект Drudkh випустив кілька альбомів на вірші Тараса Шевченка й Івана Франка. Вони не дають концертів, але дуже популярнi в метал-андеграундi. Американські рок-зірки ходять у футболках з їхнім логотипом. Якщо подати українську культуру під цікавим кутом, вона буде цікава світові.

Я пишу пісні англійською, для мене це органічно. Батько завжди слухав західну музику, тому я з дитинства сприймав цю мову. Багато спілкуюся з іноземцями. За освітою - вчитель іноземної мови. Коли чую англомовні пісні українських виконавців, лякаюся. Розумію: тут вживають неправильні ідіоми, там можна було коротше висловитися. Проблема в тому, що пишуть текст спочатку українською чи російською, а потім перекладають.

Чи тисне на вас тематика текстів жанру музики, яку граєте?

2009-го написав перший альбом Stoned Jesus. Це була вправа у жанрі - як данину старій рок-музиці. Там були шаблонні назви в стилі "Чорний ліс", "Червоне вино" та інші відьомсько-окультні речі. Більше до цього не повертався. У наступному альбомі зачепив тему єднання людини з природою і лиха, якого ми їй завдаємо. Попередній альбом записували 2014-го, коли почалася війна. Тому вийшов злим і агресивним. Говоримо про протистояння людини і машин. Не лише техніки, а системи в цілому. Наприклад, про релігію, коли одні народи вбивають інші через іншу віру.

Чому люди зацікавлюються важкою музикою?

Любов до важких гітарних рифів закладається у підлітковий період, коли людина шукає себе. Їй здається, що вона не відповідає нормам. Це породжує негативні емоції, які потребують виходу. Хтось тягає штанги у спортзалі, а хтось починає слухати метал. Потім розумієш, що ти такий не один. Починаєш триматися за цих людей. Багато визначних колективів збиралися, коли учасникам було 16-20 років.

Лідер американського рок-гурту Swans Майкл Джира почав музичну кар'єру досить пізно - в 29. Коли його ровесники одружувалися, купували житло, він виходив на сцену напівголим, обливався фарбою, бив глядачів бас-гітарою. У піснях співав про огидні речі - інцест, насилля, рабство. Це пояснював тим, що з 14 років працював на будівництвах, заводах за копійки. Накопичував у собі негатив. Спочатку ця музика здається страшною. Але коли дізнаєшся історію, яка за цим стоїть, починаєш її розуміти.

В Україні кузнею важкої музики є Донбас. У 14 років мене запрошували у місцеві гурти. Всі грали найекстримальніші грайндкор, брутал-дез. Це були робітники, які вдень працювали в шахті, а ввечері виплескували напругу на репетиціях. Мене це дратувало. Я з металом завжди був на "ви". Для мене ключовим була не тяжкість музики, а її цікавість. Більше хотів грати прогресивний і арт-рок з довгими соло. Але шахтарі, які 10 годин на день працюють під землею, таку музику не можуть грати.

Мої смаки ніхто не розумів. У мене важкого донбаського дитинства не було. Народився у інтелігентній родині. Перші пісні почав писати у 12 років. Це йшло не з підліткового негативу, а із бажання придумати щось нове.

Чи дає важка музика більше простору для творчості?

У цьому жанрі ще живе альбомне мислення. Люди чекають на платівки. Є сингли, які служать ніби трейлером до фільму, показують, в який бік пішло звучання. Можемо дозволити собі розгулятися. На попередньому альбомі записали пісню Black Church. Це був студійний експеримент. Подумали: а якщо всунути драм-машинку, а тут зіграти партію на органі? Пісня затягнулася на 15 хвилин. Задіяли стільки гітар і барабанів, що тепер не можемо грати це наживо. Орган записували на студії київського гурту "Ремонт Води". Чув, що її відкрив власник мережі супермаркетів "Сільпо". Там багато крутої апаратури.

Натомість поп-музика конвеєрна і передбачувана. Там не почуєш експериментів. Зараз немає якості. Переслухав The Beatles, ABBA. Це оригінальна музика. Якщо зараз хтось переспіває їхню найбільш прохідну пісню, вона стане хітом. Тому поп-індустрія експлуатує стару музику. Хочуть заробляти якомога більше з мінімальними зусиллями. У людей немає часу сідати і слухати мелодію, треба енергетика. Діє принцип: якщо подіяло раз, подіє знову. Всі дивувалися мелодійності хіта Take Me to Church ірландця Hozier. Його списали з норвезького гурту A-ha. Подібна пісня виходила у 1980-х, але її ніхто не помітив.

Багато хто думає, що я слухаю виключно важку музику, але це не так. На рік прослуховую 200 альбомів - в тому числі й попси. В цьому є реальна користь. Якщо я покопаюся і розберуся, це освіжить мій підхід як автора. Намагаюся уникати копіювання. Буває, народиться мелодія, і думаєш: це я його придумав чи десь це чув? Часом навіть найважчий гітарний риф може бути навіяний легкою поп-мелодією.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Металісти зіграли концерт із Оркестром Збройних Сил України

×