"Українці не знають своїх видатних людей і не роблять нічого, щоб про них знали у світі", - каже кінорежисер і музикант Олександр Фразе-Фразенко. Наприклад, ми досі майже нічого не знаємо про одну з найвизначніших постатей американського кінематографа українку Маю Дерен.
"Перша половина ХХ століття, німе кіно. Батько Маї був комуністом. Але ті перші хвилі комуністів, ідейних, зразу знищували, і вони втекли до Нью-Йорка. Мая там виросла і стала кінорежисеркою – робила одні з перших авангардних фільмів в історії кінематографу. Вона, українка, - класик світового кінематографа. В Україні про це ніхто дупля не дає. Мало того, недавно я мав учня, якого я мав вчити кінематографу, бо він вирішив вступити в Карпенка-Карого на кінорежисуру. Він мені дав подивитися вступні тести. Це такий совок галімий, що просто жах. І звісно ж, там ні слова нема про Маю Дерен, яку одні з найбільших кінорежисерів світу називають улюбленою режисеркою, яка найбільше на них вплинула. Наприклад, Девід Лінч. У Нью-Йорку є кінотеатр імені Маї Дерен на Мангеттені. А в Україні ми навіть про неї не чули", - обурюється Олександр Фразе-Фразенко.
Кінорежисер розповів, чому, на його думку, досі жоден з українських митців не здобув Нобелівської премії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мої предки-французи у Х столітті розвивали шотландську корону, а в ХХ – український театр": Олександр Фразе-Фразенко
"Щоб отримати Нобеля, тебе мають знати у світі, мають бути твої книжки у вільному доступі в книгарнях, перекладені різними мовами, ти маєш спілкуватися з західними митцями, видавцями, критиками, бути в середовищі, на слуху. Я питав Ігоря Калинця: "А Ви листувалися бодай, може, з кимось із французьких поетів, чи англійських?" Бо Калинець, до речі, навіть Еліота перекладав з англійської. Він сказав: "А нашо?". А це ось вам реальний кандидат на Нобеля.
Але Нобель, як на мене - вже премія вчорашнього дня, не актуально. Хто з українців мав би отримати? Та він і отримав - Боб Ділан, він же з Одеси, то для вас достатньо Україна? Чи якщо він від вашого совка прихистився в розвиненій країні, яка сприяла його розвитку, а не зацькувала до смерті, чи - що гірше - перетворила б на алкаша і глибоко нещасну істоту - якщо так, то він вже не ваш? Ваш це коли він здохне від безгрошів'я та розбитого серця зі словом "Уккррраїнааа" на вустах, тоді можна назвати його іменем якусь вуличку на 3 будинки в Брюховичах і фініта. Але Ділан сказав, шо нафіг йому та премія здалася, коли представники комітету таки додзвонилися до нього".
2017 року світова кіноспільнота відсвяткувала 100-річчя Маї Дерен, однієї із найвпливовіших постатей американського та світового кіноавангарду. Вона вивчала хореографію, писала есеї з теорії кіно, була поетесою, етнографкою-дослідницею, акторкою, сценаристкою і режисеркою. Причини свого захоплення кінематографом Мая Дерен означила так: "Кіно – це магічне око, яке більше за будь-що здатне розгледіти чудеса в усьому, на що б не подивилося".
Зазвичай, коли мова заходить про український контекст в американському кіно, глядачі найчастіше згадують Мілу Куніс та Мілу Йовович. Значно менше глядачі згадують про Маю Дерен.
Тим не менше, 1990-го її головний фільм "Полуденні тенета" навіть додали в кінореєстр бібліотеки Конгресу США, як культурно, історично та естетично значущий. А 2015 року ВВС включили його до сотні головних американських фільмів.
Коментарі