Фільм "Воєнні канікули" німецького режисера Моріца Шульца отримав перемогу в конкурсі європейських документальних стрічок Одеського міжнародного кінофестивалю. Розповідає про зміну в дитячому літньому таборі під Києвом, організованому батальйоном "Азов". Знятий у 2018 році. В центрі оповіді підлітки Аня та Микита. З різних причин потрапили до табору. На фестивалі Моріц Шульц розповів про те, як знімав фільм та своє ставлення до патріотичних таборів.
Що ви намагалися дослідити у стрічці? Чи можуть глядачі зрозуміти правильно контекст подій?
- Тема політизована, тому немає однієї правильної позиції. Ми намагалися правдиво показати табір "Азовець". Говоримо не лише про Україну. А про те, що трапляється в країні, яка воює. І як деякі групи у суспільстві починають використовувати контекст та подієвий фон у власних інтересах. Гадаю, табір "Азовець" можна було б замінити на аналогічні в інших країнах. Подібні існують у Польщі, Німеччині. Функціонують у більш підпільній формі. Наша тема універсальна - як ці групи переслідують свої інтереси, сіють свої переконання і вірування серед дітей. А також, чому мілітаризм і патріотизм є цікавим для молоді, привертає увагу. Тобто що відбувається у таких таборах, групах, суспільстві, які через війну і інші складні обставини сформували таку субкультуру, що схиляється в правий бік політичного спектра.
Що ви дізналися про сучасну Україну під час зйомок?
- Я уже працював тут. У 2016 році знімав в Чорнобильській зоні. І наштовхнувся на цю тему. Тоді революція була ще дуже актуальною, а війна - присутньою в повсякденному контексті. Це був живий конфлікт, який не служив фоном для основних подій, як зараз. Я закохався в Україну: настільки вона жива, молоді люди активні, старші намагаються вигадати собі новий образ країни, переосмислити політику, суспільне життя, перебороти корупцію, відкинути пострадянські пережитки. Помітив, що у зв'язку з війною і бідністю, люди дійшли до стану злості, були роздратовані. Існували такі голоси як батальйон "Азов" і схожі групи, які раптом здобули вагу в суспільстві. До них почали дослухатися, бо вони воювали на фронті, захищали країну. Таким чином здобули авторитет і присутність на суспільній арені.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У фільмі "Номери" питаємо самих себе, чи варто боротися з диктатурою - Сеітаблаєв
Раніше ви працювали телерепортером. Чим документалістика відрізняється від журналістики?
- В Німеччині склалися окремі школи журналістського і документального кіно. Перша намагається якомога ширше відобразити контекст, назвати людей, які відіграють важливу роль в подіях з точки зору фінансування. В документальному фільмі ми намагаємося знайти універсальне в специфічному. Цей фільм присвячений табору "Азовець", двом конкретним дітям, їх особистим переживанням. Але через цю історію виходимо на універсальний рівень. Йдеться по маніпуляцію, підйом мілітаризму, як певна ідеологія може встановлювати свою владу над людьми в певних історичних обставинах, як ми можемо стати її жертвами . У фільмі показуємо, як дітей навчають вищій цілі, як вони стають членами вигаданої родини.
Цей фільм присвячений табору "Азовець", двом конкретним дітям, їх особистим переживанням.
Як ви обирали головних героїв і чому зупинилися на Ані, яку у таборі називають Жасмін, і Микиті, який має прізвисько Яструб?
- З головними героями нам потрібно було зустрітися до, під час перебування в таборі і після. І від початку я зрозумів, що хочу працювати саме з ними. Жасмін була зацікавлена в тому, що ми робили, відкритою, дуже співпереживала. У Яструбі мені вразило, що для свого віку він дуже дорослий, трохи сумний, задумливий і розумний. Мені легко було спілкуватися з їх родинами, зрозуміти їх почуття.
Як батьки дітей ставляться до табору, адже там є зброя?
- Батьки Яструба підтримують військовий стиль навчання, який є складний фізично для дитини. Відправили сина в кадетську школу. Сам табір дуже специфічний, але військова освіта для нього не нова. Батьки хочуть, аби їх син був мужній, зміг подолати різні життєві складнощі. Я так зрозумів, що у його родині напружена ситуація. Батьки мають молодших дітей, і на хлопця не вистачає часу. Він діставав менше уваги, ніж інші. В якомусь сенсі почував себе зайвим. Яструба часто відправляли до бабусі, в кадетську школу.
Батько Жасмін - ліберальна людина. Він не підтримує мілітаристичну освіту. Але дозволяє дочці приймати власні рішення. Не хоче вказувати їй, що треба робити, а що ні. Жасмін дізналася про табір через свого брата, у якого був зв'язок з батальйоном Азов. Тоді вона вирішила поїхати. І це вже її п'яте перебування у таборі.
Що ви особисто думаєте по такі табори?
- Якби мені потрібно було уявити Німеччину у воєнній ситуації - такий табір у нас з'явився би. Подібні заклади існують в Росії, інших країнах, часто підтримуються на державному рівні. Трамп у США також підтримує патріотичне виховання молоді. Ідеології різні, але методи і стратегії приблизно однакові. Але особисто я хотів би, щоб такі табори були заборонені, як у Німеччині. Діти в будь-якому віці не мають отримувати освіту, пов'язану зі зброєю. З точки зору структури ідеології, я не погоджуюся з "Азовом".
Чи ваш фільм критичний?
- Так. Але в тому сенсі, що коли ви починаєте детально роздивлятися певний феномен, ставите собі багато питань. Я маю певне упередження стосовно патріотизму і ультранаціоналістичних поглядів. Проте люди, які там працюють, і діти, з якими ми зустрічалися, мають широкий світогляд. Ми не хотіли робити поганий імідж для цього табору. Проте маємо думати, чому діти хочуть їздити в такі місця. Мені не здається це природнім. Діти хочуть гратися, а не вчити історію. Що їх спонукає? Гадаю, вони відчувають певну приналежність, Яструбу не вистачало любові поза табором, тому йому там добре, він зустрічає людей, які піклуються про нього. Ми намагалися показати контекст цього табору, але не демонізувати тих, хто там працює.
Діти хочуть гратися, а не вчити історію. Що їх спонукає?
Чи дивилися працівники "Азов" кіно та як вони ставляться до зображення табору?
- Ми хотіли показати героям фільм раніше, але через пандемію не мали можливості. Гадаю, працівники табору не образяться. Вони відкриті, викладають контент в Інстаграм, транслюють онлайн свої руханки. Наше зображення відповідає дійсності. Впевнений, що вони впізнають у ньому своє життя
Яку реакцію фільм викликав у українських глядачів?
- Серед моїх знайомих чимало людей ліберальних настроїв. І їх реакція переважно критична: казали, що це пропаганда, граю на руку росіянам, намагаюся показати Україну, ніби тут всі націоналісти. Небезпечно, що люди хочуть ігнорувати це питання, не хочуть слухати про такі речі. Якщо говорити про російську пропаганду, її задача більш шкідлива - показати Україну дуже радикально налаштованою, де живуть ледве не нацисти. Проте для молодої демократії важливо не жити в замкнутому просторі. З пропагандою треба не погоджуватися, але варто аналізувати власну ситуацію і поведінку. Зокрема, що існування подібних груп означає для України. Гадаю, потрібно проводити відкриті дискусії на цю тему.
100 фільмів із понад 30 країн показали на 11-му Одеському міжнародному кінофестивалі. Офіційну платформу заходу oiff.online відвідали більш як 20 тис. користувачів. Обговорення із творчими групами та майстер-класи транслювалися у Facebook і YouTube. Більшість кінематографістів підключалися через відеозв'язок
Коментарі