Фото: Facebook

У столичному Театрі на Подолі відбулась прем'єра вистави "Дівчинка в ведмедиком, або Неповнолітня". Спектакль за романом українського письменника Віктора Петрова (Домонтовича) 1928-го року. Лібретто - Павло Ар'є, режисер - Стас Жирков.

До заможної київської родини Тихменєвих приходить приватний учитель Іполит Миколайович (грає В'ячеслав Довженко). Навчає двох доньок — старшу Лесю і 16-річну Зину. Закохується у молодшу, за сюжетом.

Паралельно в Іполита є стосунки із приятелькою-учителькою. У неї в домі є опалення, а він живе в холоді. Вагається з вибором, але постійно думає про Зину. Коли робить їй пропозицію, вона виказує справжню натуру. Постійно прагне нових відчуттів, часто неправдоподібних переживань. У час, коли Іполит думає, що захищає її честь, покликавши заміж — Зина віддається двірникові.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми не повинні віддавати Росії частину нашої історії і наших героїв" - Дмитро Лазуткін

"Основна думка вистави — постійний пошук новизни призводить до плачевних результатів. Дехто порівнює роман українця Домонтовича з "Лолітою" Володимира Набокова. Там головному герою погано з дорослими жінками, але добре з неповнолітніми. Тут герою добре з усіма, не може вибрати", - каже 31-річний Стас Жирков.

Gazeta.ua пропонує найяскравіші відгуки театрознавців і глядачів про прем'єру.

"Простір і оформлення сцени є мимовільним символом дискурсу, який ще недавно бентежив містян у зв'язку з чорним квадратом — фасадом новобуду на Андріївському.

І сама ця вистава, яка ще викликатиме суперечки (не менші, ніж фасад), практично, ідеальне входження нової форми в новий зміст", - написав театральний критик Олег Вергеліс

"Те, що дія роману — початок 20-х ХХ ст., і радянська Україна "квітне і пахне", — абсолютно нічого не означає для режисера. У своєму чорному квадраті, у кімнаті привидів для нього різні часи то сходяться, то розходяться, то плутаються, то обриваються. Кожен із шести героїв — а це люди дуже різні (іноді навіть потворні) — намагається на власний лад читати або тролити текст . Герої старші читають Домонтовича з придихом 90-річної давності. Героїні юні, заручниці-фейсбучниці, нахабно тролять літературні мережива: такий у нинішнього покоління стиль спілкування з високою прозою", - написав Вергеліс.

"В антракті почула прекрасне від жіночки невідомого віку (їй могло бути і 40, і 60). "Я все-таки шанувальниця класичного театру, цей режисер ненормальний. Але я ходжу на всі його вистави! Як можна взагалі таке показувати на сцені? Що у нього в голові? Я класику люблю. Коли у нього наступна прем'єра?"
Подивилась, як ця жінка в антракті наводить губи червоною помадою, не відходячи від свого місця. Подумки її простила. Бо вона, як ті йожики, що кололись, але їли кактус - втриматись не може" - написала Олена Богатиренко.

"Божевільний звук. Ця камера, цей ведмідь, цей чорно-біло-червоний кадр як з нуарного Сінсіті, ця мерехтлива сексом лампа, дим, який хочеться вдихнути і так далі. Мене сьогодні розгойдали емоційно. Спочатку більше години дуже яскравого гумору і просто істерика на сцені весілля. І потім за шкірку з розмаху об землю так, щоб не було і секунди отямитися, щоб було страшно видихнути, щоб не хотілося і ворушитися", - написала Наталя Завальнюк.

"Кожна з деталей наповнена змістом - грим який ділив героїв на брехунів і справжніх і грим Іполита десь між; то як Іполит намагався по-мещански стукати ложечкою об чашку, щоб бути "як вони"; фата і вагітність як символи жіночого призначення; один актор грає батька, ведмедика і двірника; музичні відсилання до майбутнього і цей список можна", - написала Наталія Шамрай.

"Спектакль сподобається не всім, але нікого не залишить байдужим. Символічно, що перший відгук в книзі театру залишила обурена вчителька, яка купила квитки своїм учням на наступний показ, але тепер не приведе їх і вимагає заборонити продавати квитки школярам. Читаєш і думаєш, ось же вони Тихменєви через 100 років душать в школах наших дітей, як задушили свою дочку" - написала Шамрай.

"Іноді вистава, коли вона жива і справжня, дивним чином починає існувати незалежно від тих, хто її створив. Особливо в такому театрі, як цей, де ти губишся серед нагромадження чорних квадратів та зеркал. І все сказане перетікає до тебе, змішується з твоїми відчуттями та думками, щоб знову повернутися на сцену вже чимось зовсім іншим, чого вони там на сцені, можливо, зовсім і не хотіли сказати... І якщо спочатку я стовідсотково почувалася Неповнолітньою у її прагненні до свободи, то в кінці спектаклю, я чітко усвідомила себе інфальтильним і насправді неповнолітнім Іполітом, якого неперевершений Вячеслав Довженко представив як персонажа із древньої грецької міфології, який заплутався між двох богинь. Вони мстилися одна одній, бо виявляється, що боги, до яких ми взиваємо, і прихистку яких просимо, насправді, і самі не завжди досконалі. І що немає раю на сході, куди щоранку летять у своїх сподіваннях птахи. І немає раю на заході, куди вони розвертаються ввечері... І краіни, де вони літають, теж можуть бути в полоні своїх "ведмедиків", зостаючись залежними неповнолітніми. І за свою інфантильність одного разу можна жорстоко розплатитися, отримавши записку із втраченого раю: де ти був, коли вони шматували моє тіло? І в цьому всі ми, українці, трохи Іполіти..." - написала Людмила Семенюк.

Наступні покази "Дівчинка з ведмедиком" - 9, 22, 23 лютого.

×