У національному музеї літератури в Києві відкрилася виставка графіки Ігоря Кочевих "Розчерк: 10 років графічної творчості".
На виставці показані кілька десятків робіт, начерканих на звичайному аркуші паперу чорним маркером. Автор каже, що малює всього лише кілька секунд. Часто - із заплющеними очима.
- Мої роботи мають енергетичний характер. Їх не треба навіть впізнавати. Потрібно відчувати. Оце Наполеон Бонапарт перед Бородинською битвою. Чуб, лоб, ніс. Це енергетичний портрет Бонапарта. Головне - влучання в гармонію, а не дотримання подібності, маштабів та перспектив.
- Влучання в гармонію - це творчість навмання? Чи маєте якісь особливі методи, як його досягти?
- Так. У творчості важливо максимально віддалитися від мислення. Для цього створюю мисленню всілякі перешкоди. Насамперед швидкість. Більшість своїх робіт малюю за лічені секунди. Більше 30-ти секунд - це вже важко. Я раніше малював один малюнок кількома лініями. Тепер малюю увесь малюнок однією лінією. Велику швидкість можна забезпечити лише якщо малюєш однією лінією. По-друге потрібно встигати створювати якийсь образ. Причому не за допомогою голови, а за допомогою внутрішнього голосу - на дуже великій швидкості. Після однієї лінії наступний етап - сліпа графіка. Малюю зображення з закритими очима однією лінією догори ногами. І дуже швидко. Використовую три маркери в одній руці, малюю лівою рукою, та ще й додаю вібрації - легенького трему. Це вібрографіка - найголовніше вібрувати з однаковою частотою й амплітудою, поки не вийде весь малюнок. В такій техніці дуже гарним вийшов у мене голуб у польоті. Він наче бринить у повітрі. Добре, коли маркер зношений. Тому що він дає додаткові нюанси роботі - там ледве торкається паперу, там іде щільніше. Маркер повинен в руці ще й обертатися. Вищий пілотаж - тримати аркуш паперу навису і черкати по ньому маркером. Є ще метод - зсув-маркер ставиться на папір, і поштовхами зрушую його. Він рухається сам. Як він піде, я не знаю. Але завдання полягає в тому, щоб досягнути гармонії.
- Вам вдається створити гармонійне зображення на папері з першого разу?
- Не завжди. Часом я багато разів повторюю те саме. І не для того щоб набити руку, а для того, щоб потрапити в гармонію. Часто виходить так, що гармонійний малюнок — перший, а решта не виходять. Коли ви берете в руки аркуш паперу, твір, який має бути, вже на ньому присутній. Моє завдання — матеріалізація. За певну кількість секунд ще не знаю, що буду створювати. Тільки в процесі роботи починається впізнавання того, що буде. Продукт творчості все-одно буде таким, яким маю бути. Творчість не є мистецтвом. Мистецтво відповідає на питання "чому". А творчість на це питання не відповідає - воно безсвідоме.
- Ви намалювали курку ламаною лінією? Досить геометрично, як на рухливу тварину.
- Ламана лінія узагальнює всі криві лінії, які навколо неї можуть знаходитися. Тому робота ламаною лінією дуже швидко виходить на гармонію, тому що тут застосовується узагальнена лінія, яка створює образ. Тому варто тільки почати роботу ламаною лінією, і курка вже виглядає, як курка. Найголовніше - не встигати думати.
- Однією чи кількома лініями намалювати оголену жінку, мабуть, складніше, ніж курку? Менша похибка дається.
- Людина схожа на себе двічі в році. Дуже рідко впізнаю себе справжнього на фотографіях. Та й у дзеркалі бачимо не себе, а лише відображення. Тому в малюнках намагаюся передати не правильність форм, а справжність руху. Одна моя робота з серії ню називаєтсяь "Шурхіт". Кущі заворушилися, і жінка різко повернула голову. Нога в неї от-от мала торкнутися води, бо вона ішла скупатися. Один художник дивувався, дивлячись на мій "Шурхіт": "Як вам вдається ця лінія спини?". Секрет в тому, що лінії я веду знизу вгору. Тому внизу лінії здаються важчими, ніж вгорі - саме так і варто малювати жінку, адже у неї такі пропорції.
- Як сприймають ваші роботи діти?
- Діти розшифровують їх дуже сильно. Маю серію "Карпатські мріяння". Одна дівчинка подивилася на гори, озеру і луки, і сказала: "Мамо, ми тут були". Так я і назвав цей пейзаж. Всі ці роботи тяжіють до дитячого малюнка. Тому що діти просто нічого не знають, а дорослі, які в своїй творчості тікають від мисленнєвих операцій, також не встигають скористатися своїм знанням. Можу передати характер одним штрихом. Намалював пса і кота, назвав "Друзі". Колі підходять маленькі діти, кажу їм - ближче не підходьте. Собака загарчить, бо він охороняє своє кошеня. Бачите, який він сердитий. Одне око виражає всю сердитість пса.
- Продаєте свої твори?
- Такі спонтанні роботи ніхто не може замовити. Бо ж не передбачиш, що намалюється. Роботи не продаю, але створюю з них листівки, які можна купити. Вважаю, те, що створено, уже не належить авторові. Помітив, що експозиція - це єдина змога створити ще одну творчу роботу на основі комбінування всього, представленого на виставці. Я кожні три дні вже перевішую роботи, щоб вони між собою створювали нове полотно. До того ж усі глядачі насичують роботи енергетикою, і зображення починають по-своєму світитися. Коли заходиш у виставковий зал за кілька днів після відкриття виставки, там уже зовсім інша аура. Навіть усі копії з роботи з таких робіт, які побували на виставці, - листівки чи ілюстрації - теж світяться. "Геката" - Медуза Горгона - була спочатку в мене спочатку дуже зла. А тепер я бачу, що вона "подобрішала".
Щороку з 2003 Ігор Кочевих ходить в Карпати. Мандрує тільки одним маршрутом, тому що хоче спостерігати, як ростуть дерева.
1 
4880
Коментарі
2