"Балерина має бути легкою, а не худою" - Ніна Ананіашвілі

 

12 березня зірка грузинського балету Ніна Ананіашвілі станцювала балет "Баядерка" на сцені Київської опери. 49-річна балерина не виключає, що ця "Баядерка" може стати останньою у її кар'єрі.

- Які цікаві новаторські рішення показали ви глядачам?

- Я рада, що змогла знову після 10-річної перерви станцювати "Баядерку". Я цю партію готувала з Мариною Семеновою. Вона танцювала "Баядерку" при мені, коли їй було під 80. Про такі нюанси, які вона знає, зараз ні від кого не чую. Інтерпретація інша, музикальний розклад. Всі дуетні танці я роблю так, як поставила Наташа Макарова. Але дозволила внести свої нюанси. Сказала, що тільки мені дає таке право. Мене педагоги вчили ходити, дивитися, подавати руку. Я наприклад, соромилася дивитися в очі своєму партнеру. Ніяковіла. Поки не переборола себе. Я дуже часто отримувала компліменти - як я володію віялом. Тому що педагог мене мучила: віяло - це предмет. Коли жбурляють віялом - це непристойно. Віяло в "Дон Кіхоті" - це аксесуар для приваблення чоловіків. Жбурнути ним - не можна, його можна тільки віддати. Багато подібних помилок бачу у молодих балерин і думаю: дитина не знає про це, ніхто їй не сказав.

- Наскільки відрізняється ситуація з балетом у Грузії від тієї, що в Україні?

- Кожен театр - це складний організм. Балетна трупа складно уживається. За мої очі ніхто не їхатиме на виставу, якщо це не можна буде профінансувати. Репутація, яка є у Дениса Матвієнка і в мене, має велике значення. Не думаю, що Наталя Макарова просто так подарувала б постановку. Вона робить це для Дениса. За три роки дещо я змогла зробити у грузинському балеті завдяки державному фінансуванню - підвищили зарплату артистів, фінансували окремі постановки. Грошей було достатньо для того, щоб я в сезоні випускала 5 прем'єр. Серед них - три великі постановки.

- Чому квитки на "Баядерку" дуже дорогі?

- Найприємніше чути - що квитків немає, аншлаг. Я розбалувана цим фактом. У мене кожен день на рахунку, дійсно, кожен спектакль мій може бути останнім. Я викладаюся повністю, бо не знаю: а раптом я завтра вирішу зупинитися? Тут у Києві моя "Баядерка" вперше. А за перший раз завжди треба трошки більше платити.

- Як відчуваєте київську публіку?

- Я в Києві танцюю тільки останні рік-півтора. Не заносила досі мене доля сюди. Вперше була на Днях Грузії з Тбіліським театром - приймали розкішно, потім танцювали з Денисом "Лебедине озеро". Теплий народ, легкий на спілкування, культурний. Я довго думала, чи приїхати знову,і щотижня Денису посилала есемес: ти ще не оголошуй, я ще не вирішила. Не люблю домовитися, а потім не приїхати. 30 років на сцені - це великий строк. І щоразу у мене все-одно невпевненість. Щоразу мені потрібна людина, яка скаже: ну як це так, щоб ти не змогла? І справді, чому ні? У мене є щось, що я можу показати молодим, чого вони цього не знають. Українська трупа дуже сильна, великий у неї потенціал, я вже помітила на репетиціях. В українців у крові талант до танцю. Вони дуже танцювальний народ. Усі красиві, довгоногі.

- Як харчуєтеся, щоб зберегти форму?

- Це міф - що балерини нічого не їдять. Коли мій чоловік опинився за столом в компанії артистів балету, він був шокований: "Це ж хто говорить, що артисти балету нічого не їдять!" Насправді ми, як нормальні люди. Хтось їсть багато і не гладшає. А хтось їсть мало і гладшає. Щоб танцювати, не конче бути худою, головне бути легкою. Це залежить і від техніки, і від масивності кістки.

- І зараз виснажливо тренуєтеся?

- Так, мінімум три години на день. Ми як шахтарі. Не видно складнощів нашої професії, і в цьому її геніальність. В балеті в нас вкладають з дитинства чіп: треба робити все так, щоб глядач не побачив, як це важко. Помираєш за кулісами - виходиш на сцену, усміхаєшся. Глядач побачить тільки позитивні емоції. Коли в Японії були мої гастролі, багато вистав підряд, я щоранку ледве вставала. Поки встану, поки розігнуся, це бачив тільки чоловік. Ми вранці, як зомбі встаємо, тіло не гнеться. Але потім так танцюємо, що ніхто не повірить, що м'язи болять. Письменника можна оцінити через сто років. Композитора теж. А наше мистецтво сьогоднішнє, цьогохвилинне і разом з вами. Завтра цього вже не буде.

- Як налаштовуєтеся перед виступом?

- У мене все дуже змінилося, коли народилася донька. Вона може не давати мені спати. Зрозуміла, що все залежить від настрою людини. Я настільки себе перебудувала, що це мені не заважає. Принаймні 2 години до вистави маю для себе. Нанесення гриму, одягання - це ритуал. І мені достатньо цього часу, щоб правильно налаштуватися.

×