"Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу" - Іван Марчук

9

Фото: Олег Жмаченко

Роботи видатного українського митця Івана Марчука високо цінує ввесь світ. Його творчий доробок налічує більш ніж 4 000 творів і понад 100 персональних виставок. У 2007-му році Іван Марчук потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета "The Daily Telegraph". Художник жив у Австралії, Канаді, Америці. Тепер мешкає в Києві.

Описувати чи класифіковувати роботи Івана Марчука доволі складно. Та й навряд чи є сенс це робити, адже кожна картина — по-своєму видатна і глибинна. Розповімо лише про один із циклів картин Марчука - "Виходять мрії з берегів…". Нещодавно його показала столична галерея "Триптих". Тут і надалі демонструватимуть роботи найвидатніших художників України.

"Цикл робіт "Виходять мрії з берегів…" - це абстрактні, експресіоністичні твори, в яких знайшла своє найповніше втілення авторська техніка "пльонтанізму", але в цьому випадку не як формальний прийом, а сама суть пластичної форми. Майстер ніби глибше занурюється у причинну загадковість космічних потоків, туди, де ще немає форми, де тільки починаються проявлятися колір, де ще не відбулось остаточної дифузії світла та темряви", - говорить директор галереї "Триптих", мистецтвознавець Євгенія Смірнова.

"Спостерігати пейзажі наживо мені більше нецікаво. Я люблю їх уже написаними, бо це — перевтілений мотив. Коли я був студентом, міг годинами блукати цією прекрасною землею в пошуках краси. Мої колеги пленталися за мною зі своїми важкими етюдниками й посилали в спину прокльони. Тепер мене можна кинути куди завгодно — я в усьому знайду красу", - каже автор.

"Для мене мистецтво — це життя й одкровення. Іншої альтернативи нема, - зізнається Іван Марчук, - Й водночас мистецтво — це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це присуд долі, карма, вирок, приреченість. І нікуди не дінешся. Я мрію погрітися на пляжі, полежати у траві, слухаючи як вона росте, я хочу дивитися, як пливуть у небі хмари, хочу тішитися, веселитися, спілкуватися в компанії, не відмовився б піти до школи, щоб когось там чогось навчити. А потім думаю: а мені ж теж хочеться самому щось зробити. Непереможна думка!".

×