— Росіяни ще в радянський час використовували кіно — насамперед як інструмент пропаганди. Згодом перетворили його на відверте промивання мізків і брехню, — каже голова Держкіно Пилип Іллєнко, 40 років.
Підбиває підсумки року. Однією з головних подій називає ухвалення "Закону про захист інформаційного телерадіопростору України". Він забороняє фільми з пропагандою органів державної безпеки СРСР і РФ, усі російські картини, зняті після 1 січня 2014-го.
— Місце, яке займав російський телепродукт, заповнилось українським. Завдяки квотам на телебаченні — скоро він стане україномовним. У прокат виходять наші фільми. Російське практично зникло з українських екранів не тому, що його заборонили, а тому, що глядач обрав вітчизняний продукт. Проголосував за це квитками. Вже не вважає російське кіно ментально близьким.
Наступного року з держбюджету на кіно виділять рекордний 1 млрд грн.
— Українці мають нарешті побачити себе на кіноекрані. В Європі приблизно третину кіноринку займає національне кіно. У Франції, Великій Британії й Туреччині — більше половини. Ми досі послуговуємося жартами з радянських комедій 40–50-річної давнини. СРСР давно немає, а ми наче досі живемо в цій країні. Сьогодні варто знімати патріотичне кіно. І це не лише стрічки про війну. Комедії, що запустить у народ нові цитати.
— Кіно формує національну ідентичність. Великі голлівудські режисери створили привабливу модель американського способу життя. Подібне має бути в Україні — в різних жанрах. Російські фільми переважно нав'язували агресивну модель співіснування людей. Нема нічого поганого, коли в Росії показують про їхній спецназ, поліцію й військових. Але ми це бачили в Україні. Мої діти думали, що найкраща армія в світі — російська. І коли вона прийшла на Донбас — не розуміли невідповідності. Заборона російського кіно — це наша зброя, — каже режисер Ахтем Сеїтаблаєв, 45 років.
Його картина "Кіборги" про захисників Донецького аеропорту за три тижні прокату зібрала 19,3 млн грн.
4 
1
Коментарі