Четвер, 20 березня 2008 17:30

Всеволодові Нестайку пишуть діти, дідусі й бабусі

Автор: фото: Наталя ЧУБЕНКО
  Письменник Всеволод Нестайко написав понад 30 дитячих книжок.  Вони перекладені 20 мовами. Зараз працює над чарівними казками для лялькових театрів
Письменник Всеволод Нестайко написав понад 30 дитячих книжок. Вони перекладені 20 мовами. Зараз працює над чарівними казками для лялькових театрів

До редакції "ГПУ" надійшов лист від четвертокласниці Альбіни Гудько з села Велика Павлівка Зіньківського району Полтавщини. Вона просить передати його дитячому письменникові Всеволоду Нестайку.

Двері квартири будинку на вул. Шовковичній у центрі Києва відкриває високий сивий чоловік. Всеволод Зіновійович Нестайко, 77 років, допомагає зняти куртку і пропонує зайти до кімнати. Посеред кімнати стоїть великий лакований стіл.

— Листів приходить багато, — каже, сідаючи. — Не тільки від дітей. Пишуть учителі, бабусі, дідусі, які були моїми читачами. Бачите, який я древній, — сміється, — просто як єгипетські піраміди.

І що пишуть? — цікавлюся.

— Ніхто не лається, навпаки, всі хвалять. Я людина забобонна, як усі письменники й митці. Щоб не наврочили, молюся Богу. А що робити?

Лист Альбіни читає дружина Нестайка Світлана Пилипівна. Всеволод Зіновійович погано бачить.

"Хочу подякувати Вам за те, що Ви пишете такі цікаві твори. Я на цей Новий рік отримала в подарунок дві Ваші книжки — "Чарівні окуляри" та "В країні сонячних зайчиків". Коли мене запитують, хто мій улюблений письменник, я відповідаю: В. Нестайко. А якщо запитують, яка найулюбленіша книжка, я відповідаю: "В країні сонячних зайчиків". Хочу побажати Вам здоров"я та творчої наснаги. Надіюся, що Ви нас порадуєте ще не однією цікавою книгою. З повагою, четвертокласниця Альбіна".

— У нас таких листів мільйон, — каже Світлана Пилипівна, закінчивши читати.

— Не мільйон, а багато, — поправляє чоловік.

Розповідають, що відповідають на всі листи, які отримують. Особливо з інтернатів.

Чим "купуєте" читачів у своїх книгах?

— Мій предок, коли цариця Катерина ліквідувала Січ, опинився на Тернопільщині. У моєму роду були всі священики. З іншого боку — гречкосії. Вони передали мені у спадок народний гумор, який допомагає писати веселі книжки, — говорить Всеволод Зіновійович.

Книжка має бути веселою, щоб зацікавити дитину?

— Письменник, який пише дитячу книжку, мусить мати талант — це найголовніше. Якщо йому Бог дав здібності, якщо він розуміє дитячий характер, то писатиме цікаво. А діти люблять читати цікаві книжки. До речі, ви сьогодні дивилися ранковий "Сніданок"? Там ведуча назвала мене українським Марком Твеном. Мушу вам сказати, що "Пригоди Тома Сойєра" були однією з моїх найулюбленіших книжок у дитинстві.

Що іще читали малим?

— 1937-го моїй сестрі подарували дуже гарне видання "Лісової пісні" Лесі Українки з малюнками Їжакевича. Воно в мене досі зберігається. Я його прочитав у 8 років. Мама, хоч і викладала російську мову та літературу з 1913 року, бо до революції не було українських шкіл, мене віддала в українську школу. Сказала: "Ти мусиш знати мову свого тата". А він був січовим стрільцем. У 1933 році його арештували, і він загинув. Відтоді я був безбатченком.

Із сучасних дитячих письменників кого цінуєте?

— Ну, сонечко, я не дуже багато зараз читаю. На слуху в мене Леся Вороніна, Володимир  Рутківський з Одеси. Але друкуватися зараз важкувато.

Ваші книжки нині перевидають?

— Канєшно, канєшно. У харківському видавництві "Школа" має вийти двотомник "Дивовижні пригоди в лісовій школі". Ще перевидаються "Пригоди близнят-козенят". А у "Веселці" — "Чарівні окуляри" й "Казкові пригоди і таємниці".

Колись ви написали оповідання "Пригоди в кукурудзі". То пов"язане ще з хрущовською епохою?

— Звичайно, пов"язане — оповідання вийшло 1963 року. Микита Сергійович Хрущов тоді саме насаджував кукурудзу. І двоє хлопців у ній заблукали — такі були кукурудзяні масиви. Цю історію мені розказав художник Євдокименко. Я написав спочатку оповідання "Пригоди в кукурудзі", присвятив його Євдокименку. А потім "Тореадорів з Васюківки". Та хіба це погано? Кукурудза — це хароша річ, — сміється. — А ви любите кукурудзу?

Писали на замовлення?

— Нє, ви шо! Які замовлення, то була реальна історія.

30 років Всеволод Нестайко працював у дитячому видавництві "Веселка". Знав усіх, хто писав тоді для дітей.

— Зараз всіх тих, з ким я дружив, уже нема, — каже. — Ну, лишилась ще жменька стариганів — Борис Комар, Юрій Ярмиш.

Зараз ви читаєте новину «Всеволодові Нестайку пишуть діти, дідусі й бабусі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода