Вілінович пише п'яту книжку про Бендера

Киянин 83-річний Анатолій Вілінович пише книжки про пригоди Остапа Бендера. Дає оголошення в газеті "Експрес об'ява", шукає спонсорів.

На порозі Вілінович — високий бадьорий літній чоловік із густим сивим волоссям — цілує в щічку. Неголене підборіддя колеться.

— Садись, лапочка ты моя, — проводить у неприбрану кімнату. З нових речей тут тільки вентилятор. Книжкова шафа й полиці забиті книжками.

— Зараз вимкну світло в коридорі, будемо економити, — сідає навпроти  за стіл. — Коли почалася війна, я жив у Донецьку. Будинок наш розбомбили, ми перебралися в халупу, у квартирку бідних євреїв. Називали її землянкою. Живемо, голодаємо. А поряд — пристойний дім агронома. Мама цього агронома Анна Михайлівна почала нам носити книжки читати. На голодний шлунок дуже не побігаєш, і книжки йшли на "ура". Запали мені в душу "12 стільців" і "Золоте теля" Ільфа і Петрова.

Писати вірші, оповідання я почав іще в школі, продовжив в інституті. У мене їх нікуди не приймали. Нічого, у Горького, у всіх великих спершу не приймали, — сміється. — Думаю, про що ж писати, щоби пішло? Мене осяяло: а що стало з Бендером після того, як його пограбували румуни на кордоні? Написав, що він обдурив прикордонників, вони його відпустили. У СРСР зустрів Козлевича, потім — археолога, який розповів Остапу про скарб у Києві. Дорогою він стикається з Балагановим, який уникнув в'язниці — друзі знову разом.

Книжку назвав "Дальнейшие похождения Остапа Бендера". Вона вийшла 1997-го на гроші спонсора. Весь наклад розкупили. Друга називається "Остап Бендер в Крыму". В ній великий комбінатор шукає цінності Азово-чорноморського банку, які потопили у Чорному морі. "Остап Бендер и Воронцовский дворец" — про прикраси графині, що після революції заховала їх у палаці. У четвертій Бендер стає агентом ГПУ. П'яту автор пише.

— Моєму герою так і не вдається розбагатіти. Як тільки наближається до скарбів, щось трапляється. Подумую зробити його державним діячем.

Вілінович порівнює себе з Бендером.

— Він жив бідно, недоїдав, я теж. Тільки стати авантюристом у мене не вийшло. Авантюра — це ж уголовщина. Красти й обманювати я не можу. Торгувати, правда, торгував. У війну в німців купував камінчики-запальнички, сахарин, горілку, консерви. А приносив яйця, чай, одеколон. У юності купував трипроцентні облігації, думав, що так забагатію. Але вигравав копійки. А зараз солідний чоловік, забезпечений. Про авантюри тільки пишу. Також воєнні детективи.

Із дружиною письменник розлучився давно.

— Вона мені не давала працювати, зараз не спілкуємося. Сестра навідається, прибере, син є, невістка. Женитися не можу, бо коли пишеш, усі заважають.

×