Скульптор Булат Тюлебаєв, 51 рік, стоїть на виході зі станції метро Тараса Шевченка. Йдемо до його майстерні на території заводу "Керамперліт". Майстерня — орендований ангар, біля якого лежить тротуарна плитка.
— Живу з дружиною та синовою сім"єю у двокімнатній квартирі біля метро Героїв Дніпра, — розповідає Булат. — Майже весь час проводжу тут.
Шумно. У повітрі запах глини. На першому поверсі стоять дві великі печі та одна менша.
— Тут обпалюю роботи, — каже Булат. — Не кожен скульптор має такі печі. Працюю біля них уже десять років. Шкода, що треба переїжджати в іншу майстерню, — журиться. — Завод викупили, скоро зовсім знесуть.
У печі — скульптура античної дівчини в туніці.
— Це донька грецького бога Зевса, не згадаю її ім"я, — пояснює. — Продам знайомому за 750 гривень. Це небагато. Бо великі скульптури коштують від тисячі до десяти тисяч доларів.
Веде на другий поверх. Біля східців — дві великі червоні амфори, горщики, вази та дві голови левів.
— Леви стоятимуть біля входу до китайського ресторану, — зауважує.
На полицях — майже метрова скульптура римського легіонера з маленьким мечем у піднятій руці. У кутку — скульптура голого чоловіка в людський зріст із жіночою головою. На ній чорна сорочка, заляпана крейдою та глиною.
У Кончі-Заспі своєрідні клієнти
— Голова від цієї скульптури в кутку лежить. То мій помічник бешкетував, ще й мою сорочку на це опудало натягнув, — сміється. Каже, поряд є ще одна кімната.
— Але дверей до неї нема. Бо раніше у цій майстерні був склад. У стіні пробили трикутне вікно за метр від підлоги.
Булат залазить у те вікно, а мені підставляє дерев"яну драбинку.
— Це — моя кімната відпочинку, — говорить про приміщення без дверей. У кімнаті стоїть старий стіл, накритий білою клейонкою, і чотири стільці з металевими ніжками. У кутку — фонтан, біля якого глиняна синя черепаха.
Пам"ятаєте свою першу роботу?
— Це — дипломна. Я зліпив казахського акина, щось на зразок українського кобзаря. Акини їздили по азіатських селищах і розповідали новини.
Правда, що ви працювали декоратором?
— Робив декорації для кіно "Інспектор Лосєв" із Ларисою Удовиченко в головній ролі. І до стрічки Юрія Іллєнка "Лісова пісня. Мавка". З Іллєнком ніколи не сперечався. Виконував усе, що він вимагав. Це вже зараз я повиступав би. Але щось не тягне в кіно.
Державні замовлення є?
— Замовили 30 кашпо під хвойні дерева туї у "Глобус" на Майдані. За місяць зробив 16, але якісних. Три роки кашпо стояли на Майдані, а нещодавно їх прибрали. Шкода, — бідкається. Розказує, що на Жилянській оформлював зовнішній фасад бізнес-центру. У столичному Софійському соборі біля входу "ліпив схожі на тарілки круглі фрески". А в Палац "Україна" робив кашпо для квітів.
Над чим зараз працюєте?
— У Кончі-Заспі прикрашаю шикарні будинки. Там своєрідні клієнти. Присилають посередників. Нещодавно замовили жаб у басейн. Я хотів сфотографувати їх на пам"ять — дуже красиві вийшли. Але замовник заборонив. Образливо, бо я навіть не знаю, кому продав свої скульптури.
Для свого дому робите щось?
— Доньці під квіти подарував горщики, а на 8 Березня — декоративну зелену жабку. Вона сидить на балконі біля вазонів.
У вашій родині ще є скульптори?
— Талант або є, або нема. Це не передається, — заявляє категорично. — Моїм дітям талант не передався. Син займається боротьбою, донька — бухгалтер, вишиває, в"яже й їздить на конях. Онука любить плавання, а онук ходить до спортивної школи, грає у футбол.
Каже, ніколи не має вільного часу:
— Років 20 років ніде не відпочивав, — скаржиться. — Хіба на рибалку їжджу або в ліс.
1955 — народився в селі Забродіно Західно-Казахстанської області, Казахстан, у сім"ї тракториста і колгоспниці
1975 — вступив до Косівського технікуму в Івано-Франківській області на факультет кераміки, за спеціальністю художник-кераміст
1976 — перша скульптура "Акин із домброю на віслюку"
1977 — одружився з киянкою Наталею, народилася донька Алла
1982 — з"явився на світ син Максим
1979–1984 — працював на кіностудії імені О. Довженка художником-декоратором
5 
1
Коментарі