Ексклюзиви
Вівторок, 15 січня 2008 15:12

Українську бібліотеку в Парижі створили по смерті Симона Петлюри

Автор: фото: Юлія КОСИНСЬКА
  Ярослава Йосипишин: ” Під час помаранчевої революції до французів почало поволі доходити: Україна — то не Росія”
Ярослава Йосипишин: ” Під час помаранчевої революції до французів почало поволі доходити: Україна — то не Росія”

Зовні непримітний сірий 3-поверховий будинок на вул. Палестини неподалік від центру Парижа. Біля дверей напис: "Бібліотека Симона Петлюри". Натискаю кнопку дзвінка, піднімаюся на другий поверх.

Простора світла зала заповнена книжками, газетами. За склом — колекція писанок, на стінах картини з українськими сюжетами. За комп"ютером сидить директорка бібліотеки Ярослава Йосипишин. Цікавиться, чи складно було дістатися: у Парижі страйкують транспортники.

Пані Ярослава говорить із помітним французьким акцентом. Вона народилася тут під час Другої світової війни. Батько родом із Вінниччини, служив в армії Української Народної Республіки. Мати — з Полтавщини. Петро Йосипишин був директором цієї бібліотеки впродовж 30 років. Донька, за освітою історик, перейняла справи 1998-го.

— Бібліотека почалася з ідеї Симона Петлюри створити український культурний центр у Парижі, — розповідає Ярослава Йосипишин. — Але за життя головному отаману втілити задум не вдалося, бо 1926 року його вбили. Його волю виконав український уряд в еміграції. Спочатку була маленька рухома бібліотека. А постійна розпочалася в редакції журналу "Тризуб". Вона розросталася, і 1929 року для неї винайняли окреме приміщення і зареєстрували у префектурі. Перед війною мала вже майже 20 тисяч книжок.

1940 року бібліотеку опечатали німці, а на початку 1941-го перевезли до Берліна. Після війни тут залишилося лише 57 книжок. Рада бібліотеки започаткувала судовий процес проти німців про відшкодування завданих збитків. Суди тривали 12 років. На відсуджену суму українська громада разом із православною парафією й купила будинок на вул. Палестини. Бібліотека має свій поверх. Тут відбуваються конференції, виставки. А на першому поверсі — українська православна церква. Двічі на місяць правлять Службу Божу.

Там зберігається сорочка, в якій головного отамана застрелили

Читальна зала відкрилася годину тому. У ній п"ятеро відвідувачів. Чоловік середнього віку запитує книжку про український театр.

— Під час помаранчевої революції до французів почало поволі доходити: Україна — то не Росія, — веде далі директорка. — І вони знайшли дорогу до нашої бібліотеки. Часто навідувалися журналісти. Наприклад, із газети "Вест Франс", що дуже поширена в Західній Франції та Британії, чи з франко-німецького телеканалу "Арте". Просили матеріали з історії України. Приходили навіть росіяни з московської студії "Вертов".

Найбільше читачі цікавляться історією України, каже пані Ярослава. Перед Великоднем просять підшукати щось про писанки, народні традиції. У бібліотеці понад 27 тис. книжок про українське мистецтво, історію, географію, літературу, релігію. При бібліотеці є кімната-музей Симона Петлюри. Там зберігається сорочка, в якій головного отамана армії УНР застрелили 25 травня 1926 року на вул. Расін у Парижі. На ній плями його крові та сліди від п"яти куль.

Переходимо до проблем. Найголовніша, каже директор, — перевезти з України подаровані різними людьми книги. У Міністерстві закордонних справ понад рік лежить 25 книжок. Ярослава Йосипишин купує видання, коли приїздить до України. Іноді люди привозять до Парижа чи присилають новинки.

Також час комп"ютеризувати архіви, а сил бракує. Удвох із Даркою Мельникович вони працюють у бібліотеці на ентузіазмі, без зарплати. Українська діаспора в Америці зібрала гроші на нові комп"ютери для закладу. Хочуть запросити архівіста з України для упорядкування фондів.

Ярослава Йосипишин підводить до стенду з поштовими марками України, серед них одна з зображенням Симона Петлюри.

— 2003 року нам повідомили, що в Україні готується до випуску поштова марка, присвячена головному отаману, — пояснює. — Однак потім у плані на 2004 рік марки не виявилося. Українські друзі порадили мені звернутися з листом до прем"єр-міністра. Розповідали, що Янукович, як дістав цього листа, не знав, що з цим робити. Передав його Академії наук, а звідти — до департаменту історії. Там працює мій приятель і земляк Юрій Савчук — його мама і мій батько народилися в одному селі. І це ж треба — лист потрапив на його стіл. Юрко дав добру оцінку, лист повернувся до Кабміну, і Янукович розпорядився випустили марку. Врешті директор Укрпошти написав, що марку випустять, потрібні лише матеріали. Я надіслала до України фотографію Симона Петлюри, його підпис. І в квітні 2004 року Укрпошта повідомила, що погашення марки відбудеться 25 травня в Полтаві. Я була щаслива.

Зараз ви читаєте новину «Українську бібліотеку в Парижі створили по смерті Симона Петлюри». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода