У Нью-Йорку представили перший повний переклад "Кобзаря" англійською. Його здійснив американський журналіст і філолог 62-річний Петро Фединський. 11 років вів тележурнал "Вікно в Америку". Ідея перекласти Шевченка виникла 2010 року в Москві, де Фединський очолював бюро радіостанції "Голос Америки".
— Повертався через Новоарбатський міст, із якого відкривається гарний краєвид на готель "Україна" й пам'ятник Тарасові Шевченку. Я жив неподалік, 5–7 хвилин пішки від нього. Тоді думав про нелегке життя звичайних росіян і українців. Особливе почуття скувало мене просто серед мосту. Наче якась сила привела тоді до помешкання, примусила дістати "Кобзаря" й узятися перекладати. Почав із першої поеми, послідовно, без найменшого сумніву, що я це зроблю.
Не лякало, що доти не перекладали?
— Я працював у мовному відділі "Голосу Америки", вивчав романо-германську філологію в університеті. Перекладав синхронно на високих політичних щаблях — для президентів Клінтона й Буша, державних секретарів, членів Верховного суду.
Рими Шевченка передати неможливо, так само — повторити поетичний розмір. Вирішив будувати переклади на ритмі, бо тут є перевага англійської мови. Вона багата на синоніми й дозволяє "грати" словами. Добирати одно- і двоскладові настільки, щоб і переклад був точний, і текст "плив". І звучав мелодійно, як у Шевченка.
У "Кобзарі" є багато пестливих слів: серденько, лишенько, москалик. Як їх передати англійською?
— Перший перекладач і товариш Шевченка Олексій Плещеєв написав Достоєвському, що він переклав "Наймичку" російською: "В оригинале это вещь удивительно поэтическая. Трудно переводить. Просто, безыскусственно — до невероятности". Українська мова — співуча, лірична, англійська ж — лаконічніша, ділова. Тому від неї не можна вимагати того, чого там немає й бути не може.
Тарас Шевченко любив уживати здрібнілі форми не лише в поезії, а й у розмовній мові. Але коли він чи його герой каже "добренько", то воно звучить мужньо. Питання, як цю "ніжну мужність" передати англійською.
У дітей другого-третього покоління українців у США запитували, що таке "червона китайка". Ті відповідали: "китайська дівчина". Як глибоко вам довелося "копати", щоб зрозуміти Шевченка?
— Ліричного Шевченка доволі неважко збагнути. Але в нього є, наприклад, і "доброзиждующі руки". Що це таке? Мусив звертатися до київських фахівців з Інституту літератури. А засівши в Москві за "Кобзаря", зрозумів, що ніколи його повністю не читав, бо завжди застрявав на тих самих "китайках" і "доброзиждущих руках". Але я собі дав слово, що "розкушу" це, "розшифрую".
Чому ніхто в Північній Америці досі не брався до такої праці?
— Якщо якийсь 40–50-літній професор, приїхавши до США, й хотів перекласти Шевченка, він не мав або достатнього знання англійської мови, або часу, або сміливості. Або першого, другого й третього. Мій батько, наприклад, здобув у Європі докторат із права, а в Америці мусив заробляти на життя бухгалтером на пункті брухту.
Перше видання "Кобзаря" англійською вийшло 1964 року в Канаді. Але воно неповне. Там немає російськомовних поем "Тризна" й "Слепая", пропущені діалоги солдатів у "Гайдамаках". Я багато покладався на те видання, коли хотів себе перевірити, чи правильно зрозумів ту чи іншу строфу. Автори канадського перекладу намагалися зберегти риму. Я натомість вирішив дотримуватися ритміки.
На кого розрахований англомовний "Кобзар"?
— Маю надію, що насамперед ним зацікавляться американські дипломати. Можливо, бізнесмени, американські чоловіки й жінки, які побралися з українцями. Цей переклад буде їм доступний. Там є багато додаткових пояснень — що таке Суботів, Батурин, хто такий Полуботок. Презентація "Кобзаря" в Українському інституті Америки зацікавила багатьох старших осіб. Мають українське коріння, але нічого, крім "Заповіту" й "Мені тринадцятий минало", не читали. У тому, що проект — трансконтинентальний, також є своя символіка. Один із його фундаторів і дизайнер живуть у Нью-Йорку, другий — у Канаді, видавець — у Роттердамі, редактор — у Кембриджі, верстальник — у Львові, консультанти — у Києві.
Читала, що ви недавно із радницею президента Ганною Герман і послом України в США Олександром Моциком покладали квіти до пам'ятника Шевченку у Вашингтоні.
— Ми зустрілися цілком випадково. Мені потрібно було там відзняти один фрагмент для презентації книжки. Коли я під'їхав, побачив там Олександра Моцика й Ганну Герман. Розговорилися про "Кобзаря". Ганна Миколаївна тоді запитала мене, чи я підпишу перший примірник президентові Януковичу. Я відповів, що ні — перший підпишу своєму синові Павлові, що й зробив. Другий примірник буде українському народові на руки Януковичу.
3 
1
Коментарі